Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська
Ця ніч ледве не звела мене з розуму. Я збилася з рахунку, скільки разів кричала від насолоди, повністю розчиняючись у своєму коханці і тому задоволенні, яке він мені щедро дарував. Насолоджуючись його задоволенням не менше, ніж своїм.
Горло тепер скимить від криків і стогонів. М'язи тягне ніби після найскладнішого акробатичного номера. А в голові... а в голові солодкий дурман і жодної чіткої думки.
Влаштувавшись на широких грудях Сенда, я з тихим захопленням слухаю, як мірно стукає його велике серце.
Мій герцог виконав все задумане. Спочатку довго дражнив солодкими тортурами, смакуючи й пестячи моє тіло, кожен сантиметр, кожну потайну місцинку, цілуючи й торкаючись скрізь де тільки заманеться. Потім брав так владно, так грубувато-ніжно, що я танула та згоряла в його руках. Розпадалася на частинки знову і знову.
А потім змушував мене влягатися на ліжку в розслаблених, але при цьому вельми еротичних позах і, притягнувши ближче крісло для себе, стрімко робив досить детальні швидкі начерки. Бурмочучи щось про те, як напише серію моїх портретів і повісить у спальні для особистого милування. Але, зрештою, не витримав, кинув свої аркуші й повернувся до мене в ліжко. А я охоче розкрила для нього свої обійми.
Ми відірвалися одне від одного дуже нескоро. І, каюся, я вдала що заснула від утоми. Сенд незабаром заснув по-справжньому. Навіть нічник не погасив.
Спить і зараз.
Пальці буквально сверблять від потреби знову його торкатися. Губами я майже відчуваю, як цілую гладку шкіру. Мені ще так багато всього хотілося б спробувати з ним. Подарувати відверті пестощі у відповідь. З ним би я наважилася. Але, якщо торкнуся, боюся, що Сенд тоді прокинеться. І захоче продовження. А потім обіцяної розмови...
Мляві сонні думки спотикаються об це розуміння, розлітаючись навсібіч, як горох у ситі. Щоб зібратися нарешті в чітку гнітючу картину. Скоро світанок. Мені час йти.
Долоні притискаються до чоловічих грудей. Сила прокидається в мені, розтікаючись венами, змушуючи душу співати. Я не простий маг, я нащадок одного з найдавніших народів, плоть та кров цього світу. І мені необов'язково користуватися заклинаннями, щоби впливати на людей, вабити їх, зачаровувати, присипляти…
Потрібно просто правильно захотіти.
Але, може… може, є інший варіант? Може, йому варто сказати правду? Попросити допомоги? Пояснити. Може Сенд дозволить мені скористатися артефактом?
У грудях починає щеміти від сумнівів і емоцій, що роздирають мене.
І що тоді? Навіть якщо дозволить... Хіба це щось змінить? Хіба я перестану бути шпигункою та колишньою коханкою Ляльковода? Хіба за мною припинять полювати? А сестра? Якщо раптом Сенд спробує завадити мені, чи почне зволікати, хіба я маю право ризикувати її життям і майбутнім?
Якби я була наївною, закоханою юною дурепою, могла б сприйняти всі його погляди, слова, все те, що між нами було цієї ночі за справжні почуття. Але я, на жаль, чи навпаки, на щастя, більше такою не є. І добре знаю ціну чоловічої пристрасті. Сьогодні він тебе хоче і на руках носить, а завтра...
Я не хочу знати, що зробить зі мною завтра герцог Арджан. Волію запам'ятати його таким, як зараз.
Скільки б я не жартувала вчора ввечері, вдаючи, що не вірю ніяким чуткам про нього, недооцінювати Сенда, як потенційного ворога, точно не маю права. Він небезпечний. Дуже небезпечний. Розумний, обдарований надміру, впертий і принциповий, непередбачуваний. Його побоюються навіть найсерйозніші люди нашого королівства. Я точно знаю, що Влодек не ризикнув зв'язуватися з герцогом свого часу, хоч король і тиснув на мого начальника в цьому питанні. Але той сказав, що герцога-самітника буде складно контролювати. Бо важелів впливу немає.
Можливо, тому ніхто не знає про Мікеля. Діти надто часто стають слабким місцем своїх батьків.
Тільки знання репутації Сенда і дає мені надію, що Ляльковод і надалі не полізе до герцога Арджана. Він просто не матиме причин. Я ж не порушувала клятву і нічого про себе не говорила. Влодек це легко зрозуміє, навіть якщо вичислить, що я була тут.
Якщо ж я клятву порушу, забезпечу тяжку магічну віддачу для себе, з великою ймовірністю налаштую проти себе герцога, і безповоротно накличу небезпеку на нього та його близьких, оскільки Влодек точно дізнається, кому саме я проговорилася.
Моє рішення залишається незмінним. Треба йти. Зараз же.
Зітхнувши, дозволяю своїй силі вільно струмувати від мене до чоловіка піді мною. Заколисую його своїми чарами. І починаю тихо співати старовинну простеньку колискову, що залишилася ще від стародавніх:
Як підеш гуляти в гай,
Ти поклич мене з собою,
Там співає водограй,
Там вітри бринять росою.
Відведу тебе я в поле,
Будем в парі танцювати.
Поцілую тебе, доле,
Щоб солодше було спати.
Потягнувшись, я торкаюся губами суворо стиснутих чоловічих губ. І шепочу ті слова, яких у цій колисковій ніколи раніше не було, але зараз вони рвуться із самого серця:
Спи, мій хороший, моя душа,
Сновидіння твої зачарую,
Хай у снах я назавжди лишуся твоя.
Бо всім серцем тебе вже люблю я.
З останнім звуком мої чари обплітають Сенда повністю, а моє серце заходиться у грудях барабанним дробом. Навіть в очах трохи темніє.
От до чого це було? Хіба я його люблю? Ні! Ну, може, всього лиш трохи закохалася. Тільки й того. Мабуть, просто у риму так вирвалося. Ну не могла ж я собі таких дурниць навигадувати. Подумаєш, серце завмирає. Подумаєш, тіло плавиться воском у його руках. Серце надто неточний і упереджений вказівник. А тіло й поготів. Здоровим глуздом треба жити. І от якраз глузд, ґрунтуючись на моєму особистому багатому досвіді, стверджує, що нікому вірити не можна, і що покладатися можна лише на себе.
З кожною секундою все більше дратуючись на цей невчасний напад сумнівів, обережно сповзаю з Сенда. Дбайливо вкриваю його ковдрою. Не дозволяючи собі навіть затриматись поглядом на безтурботному чоловічому обличчі. Хай спить. Дуже міцно. Тепер прокинеться не раніше, ніж за кілька годин. Мене на той час уже не буде в особняку.
