Сніжна казка для Міріам - Ольга Островська

Така відповідь Сенду теж не подобається. Це чудово видно по рисах, що загострилися, і жовнах, що проступили на щоках, вкритих темною денною щетиною. Але чоловік досить швидко бере себе в руки й незабаром знову чарівно посміхається.

− Домовилися. Але врахуй, що я не дозволю тобі ухилитися від цієї розмови, Мірі. До речі, яке твоє справжнє ім'я? Можеш мені хоч це сказати?

Напевно, не варто, але…

− Мене звуть Міріам, − вимовляю, спокійно зустрічаючи його погляд.

Не хочу, щоб навіть випадково, в думках, він називав мене чужим ім'ям.

У очах Сенда спалахує задоволення. І ще багато чого. На жаль, нечитаного. Замислено підтиснувши губи, герцог прибирає столик з моїх ніг на тумбочку. Повертається.

− Красиве ім'я, − наближаючись до мене, обхоплює долонею потилицю. Цілує в губи: − Мені подобається.

− Хм. Я рада, – посміхаюся іронічно.

Здається, настав час другого пункту його планів на вечір.

Підтверджуючи мої висновки, Сенд остаточно відкидає ковдру, оголюючи для себе моє тіло. І завмирає, жадібно розглядаючи.

− Ти божественно прекрасна. Погляд неможливо відірвати, − обхопивши мої щиколотки, він змушує мене розставити ноги, зігнувши їх в колінах. − Відкинься назад, обіприся на лікті.

О боги. Це жахливо безсоромно. І я сама не знаю, чому виконую його команду. Відчуваючи, як прискорюється серцебиття, розганяючи по венах скипівшу кров, як спалахує рум'янець на моїй світлій шкірі, а дихання частішає, подаюсь назад і плавно опускаюся на лікті. Намагаючись зробити це якнайкрасивіше.

Спина вигинається. І груди, які привернули стільки його уваги, з запрошенням підіймаються вгору. Як частування.

Закусивши губу, спостерігаю за Сендом з-під опущених вій. Ніколи так не насолоджувалася ефектом, який справила на когось.

Я звикла до захоплених поглядів чоловіків. До сповнених бажання, масних і хтивих поглядів, часом навіть одержимих, загалом, до різних… У юності мене це лякало, потім почало дратувати, іноді навіть страшенно злити. Часом я цим навіть користувалася заради поставлених переді мною завдань, хоч і дотримувалася безпечної відстані з жертвами моїх вроджених чарів.

Не раз мені натякали, що я маю користуватися своєю чарівністю активніше, але я твердо відмовлялася. Якийсь час мене рятували стосунки з Ляльководом. Він частково беріг мене для себе. Впевнена, більше мене це рятувати не буде. Якщо я не зможу звільнитися.

Мені завжди здавалося, що я не дуже люблю чоловіків. Радше навіть не люблю. Принаймні більшість із них.

Визнаю, мені зустрічалися дуже гідні екземпляри. Мій друг ведмідь Мікула, князь вовків, ще кілька благородних і справді шляхетних представників своєї статі... Але вони виняток. Інші мені частіше за все досить неприємні. З їхньою ницістю, жорстокістю, прагненням підкорити й контролювати все, до чого здатні дотягнутися, або зламати, якщо контролювати не вдається, з їхньою одвічною жадобою…

Чому ж відверте милування в очах Сенда мене не дратує, а навпаки збуджує? Чому він мені так сильно подобається? Чому так хочеться сподобатися йому у відповідь, що я навіть готова до певного часу виконувати його забаганки, демонструючи себе і насолоджуючись своєю жіночністю? Чи відчувала я її, цю жіночність, колись повніше, ніж зараз? Коли він так дивиться на мене, буквально поглинаючи поглядом.

Стільки запитань… стільки «чому». Чи знайду я колись відповіді?

− О так, на тебе можна дивитися вічно. Поклонятися твоїй красі, − немов відповідаючи на мої думки, герцог сліпо тягнеться до столу і щось бере звідти. Потім переміщається так, щоб опинитися в мене між ніг, нависнути наді мною. − Не ворушись, Мірі.

Проводить губами по моїй закинутій шиї, лизнувши, змушує заплющити очі від задоволення. Знову забутися в його пестощах. Він наче чарівник. Адже начебто нічого надприродного не робить, а я вже горю. Просто цілує. Просто контролює кожен мій рух. Тихо застогнавши, я раптом відчуваю, як щось прохолодне торкається мого соска, а потім другого.

Різко розплющивши очі, опускаю голову. Рот приголомшено відкривається.

Він ненормальний.

Мої груди тепер прикрашені збитими вершками. Як тістечка якісь.

− М-м-м, мій десерт подано, − задоволено цокає язиком Сенд. Підхоплює обидві півкулі долонями. І схиляється до вершинок, покритих білими пишними шапками крему.

− Знаєш, я тут подумала, що місцеві не такі вже й далекі від істини. Ти точно божевільний, − бурмочу ошелешено. Ахаю, відчуваючи, як починає кружляти навколо чутливої ареоли спритний язик. – І безсоромний. Ти надто небайдужий до цієї частини жіночого тіла.

Голова сама собою закидається назад. О-о-ох.

− А як до неї можна бути байдужим? Особливо, коли йдеться про твоє чарівне тіло. Але не хвилюйся, − він, на мить відірвавшись від свого бенкету, кидає на мене лукавий погляд. – Ніч довга. Я приділю пильну увагу всім твоїм частинам.

І герцог повертається до свого заняття. Поступово змушуючи мене забути про все у світі.

Чи цікаві вам візуали наших героїв? Якщо так, запрошую вас у свій телеграм канал. Там багато всього цікавого.

Щоб знайти канал, введіть в пошуку телеграма Чуттєві історії Алекси Адлер/Ольги Островської