Юджи - Ірина Муза

Пізніше прийшли мої ічіри, принесли мені вечерю. Вони підтвердили мої здогадки. Зараз я в замку Володаря і тішить те, що як його гостя.

Разом із вечерею мені принесли якийсь дивний напій. Смак мені сподобався, але ось післясмак здався дивним. Та й після нього мені різко захотілося спати, чому невимовно здивувалася, адже напередодні я досить проспала і думала, що добу тепер точно не засну. Але виявилося я заснула за лічені секунди.

Вранці я прокинулася від того, що до мене знову прийшли ічіри, всі вчорашні процедури повторилися, тільки тепер мною займалися вони обидві, і впоралися ми швидше.

Цього разу мене викрили в бордовій сукні, я й не пручалася. Зі сніданком своїм я розправилася швидко, їсти мені хотілося неймовірно. Це, напевно, я все ще сили не відновила.

Просиджувати цілий день у своїй кімнаті знову мені не хотілося, і я сміливо вирушила на екскурсію. Якщо я гостя, то думаю маю на це право. Біля кімнати моєї стояло два вартові, мене це здивувало, але вони ніяк не відреагували на мій відхід. Я розцінила це як зелене світло і вільною ходою прогулювалася довгими коридорами.

Незвичайним для мене було те, що коли я завертала знову в новий коридор, якими я блукала останні хвилин десять, то біля входу завжди стояло дві вази з вогнем. Складалося враження, що весь цей замок тримається на вогні Володаря. Старовинні розписи, картини битв. У моєму світі цей замок був би історично цінним і важливим, що зберігся так добре. І ще, як виявилося, цей замок просто величезний.

Моє ходіння привело мене до величезних прочинених дверей. Прислухавшись, впізнала голоси Володаря і Айрона, і розмова ця явно мене стосувалася. Не знаю, звідки взялася ця впевненість і нахабство, але я штовхнула їх уперед і увійшла. Судячи з усього, я потрапила в тронну залу, про це свідчило величезне, просторе приміщення з дуже високими вікнами, метра 3-4 у висоту. На стінах світильники, тільки замість свічок або ламп, приміщення освітлюється круглим згустком вогню. Такі світильники розставлені практично на всіх стінах. Біля входу стоять високі вази з вогнем у середині. Весь замок просякнутий магією вогню. Навіть не уявляю, яку силу потрібно мати, щоб не звертати уваги на такі витрати енергії.

Прямо посередині залу стояв великий і довгий стіл. А наприкінці, звісно ж, був трон із королівським розмахом.

Моя поява перервала мабуть важливу розмову. На мене одразу втупилися близько 10 осіб...це якщо я правильно порахувала. Четверо чоловіків зрілого віку були вбрані в однакове вбрання сірого кольору із золотими вставками, недалеко від них стояв Айрон, із заведеними за спину руками. Ну, а на шикарному королівському троні, вальяжно розкинувшись, сидів Володар, а по обидва його боки стояло по два стражники.

Мене не перестає дивувати зовнішній вигляд Володаря. Він знову в одних шкіряних штанях. Його татуювання тепер добре видно. Вогняний дракон зайняв усю праву частину відкритого тіла Володаря. Морда і частина тулуба розташувалася на правій стороні торса, йдучи по плечу за спину. Підозрюю що на спині, друга частина тулуба і хвіст. Ліва сторона вільна від татуювання. Але, а саме татуювання вражає. Мені хочеться розгледіти його краще, але я стримую свої пориви.

Я трохи розгубилася від такої пильної уваги, коли на мене подивилися одразу всі чоловіки, вивчаючи поглядом.

- Ніколь! Добре, що ти зайшла, ми якраз про тебе говорили, - Володар, що до того сидів із широко розведеними ногами, привертаючи мій погляд і наче мана посилаючи в мою голову заклик до близькості, підвівся зі свого трону й, спустившись на три сходинки донизу, зрівнявся з Айроном. Набравши в груди побільше повітря, я, гордо піднявши підборіддя, повільною ходою стала підходити до них. Намагалася йти впевнено і красиво. Намагалася згадати, як має поводитися справжня леді, але в такій ситуації мій мозок чомусь туго міркував. Єдине, що згадала, що поспішати до чоловіків не варто. Мене тут усе-таки позначили лейлою... леді... якось так коротше.

- Ніколь, хочу представити тобі Раду Верховних. Це верховний маг вітру, - вказав він на статного чоловіка, який зараз пропалював мене поглядом... Яке знайоме обличчя... Це Ірвін, батько Кадмуса, а не впізнала я його через його вбрання. Треба ж... ще й вдає, що бачить мене вперше..., - Землі, - вказав Володар на чоловіка крупнішого за решту, я перевела на нього погляд і підтримала гру Ірвіна, ігноруючи його, - і Води, - а цей маг був лисий і без бороди... - Це голова ради Воллард, він тут найстарший і наймудріший від усіх, - вказав він на останнього чоловіка, який і справді виглядав найстаршим за всіх. На відміну від решти магів, він мав зморшкувате обличчя, я тільки зараз помітила, що його вбрання трохи відрізнялося. Чорні та срібні вставки обрамляли сорочку і камзол. Лише на секунду замислилася над питанням, де ж верховний маг вогню, але потім згадала, що вогонь підвладний тут лише Володареві.

- Дуже приємно... Ніколь, - що роблять тут лейли під час знайомства з чоловіком я не знала, тож просто привітно усміхнулася.

- Нам усім дуже цікаве джерело твоєї магії, та й узагалі хотілося б знати, якою магією ти володієш, - заговорив Айрон, - ти дозволиш... - Айрон трохи схилився, добродушно посміхнувся і простягнув мені свою руку. Не знаю, що я мала зрозуміти при цьому жесті і як відреагувати, але я інтуїтивно вклала в руку Айрона свою долоньку. Мабуть зробила я все правильно, раз Айрон схвально мені посміхнувся. Він став до мене ближче і накрив своєю другою рукою мою руку, заплющив очі і став серйозним. Я трохи насупилася, бо не зрозуміла, що він робив. Ми всі мовчали, довгі дві хвилини.

- Як я й казав, я не відчуваю в ній навіть найменшого коливання магічної енергії. Якби я на власні очі не бачив, як вона знищила добротну частину мертвого лісу, то подумав би, що переді мною звичайна дівчина, простолюдинка. - Значить та розмова мені не наснилася і не була плодом моєї уяви. Я справді щось таке зробила! Але як? Я нічого не розумію.