Юджи - Ірина Муза

Ічіри низько вклонившись мені та Володареві швидко втекли. На самого Володаря не дивилися, їхній погляд піднімався максимум на його груди. І тут в очі не дивляться, треба ж....

На відміну від ічір я дивилася на Володаря, не відриваючи свого погляду. Серце тут же прискорило свій ритм. Я від чогось розхвилювалася, і в мене навіть долоньки злегка спітніли. Так близько я ще його не бачила. Тепер мені краще видно його риси обличчя. Гострі вилиці, небезпечний і хижий погляд, очі неприродно синього кольору і красиві губи. На них я затримала найбільше своєї уваги. Вродливий, до біса вродливий. Мабуть, наймужніший і найкрасивіший чоловік, що я коли-небудь бачила.

Володар став робити до мене повільні кроки. Мені здавалося, він задавить мене своєю потужною аурою. Неможливо не відчути його силу на відстані. Його гордовитий погляд багато про що мені говорить. Влада. Це в ньому відчувається ще більше. Він і поводиться відповідно.

Цікавий вибір одягу. Шкіряні штани на голий торс, зверху накинутий чорний довгий плащ із високим коміром, плащ не застебнутий, тож мені вдалося знову побачити, але не повністю, частину величезного татуювання. Таким я побачила його вперше.

Цікаво він завжди так ходить? Світить своїм ідеальним і спокусливим тілом. Неможливо заперечувати, він до біса сексуальний, мене сильно тягне до нього. Думки про нього, в цей бік, змусили мої щоки спалахнути вогнем. Я немов сама себе накрутила. Не можу перестати думати про нього в цьому ключі. А Володар так само уважно розглядає мене.

- Ну вітаю, лейло Ніколь! Або це слово тобі не прийнятне, як у вас називають статусних дівчат. - уперше так близько почула його бархатистий і огортаючий голос.

- Просто Ніколь, - поправила я його, вирівнявши свій голос, - і просто дівчина... у моєму світі немає слуг, є люди, які роблять таке, але за хорошу плату. - на мої слова Володар усміхнувся і підійшов до мене зовсім близько. Руки заведені за спину, він з цікавістю дивиться на мене, а в мене мурашки біжать по всьому тілу від такого погляду. Хочеться сховатися або хоча б відступити від нього на кілька кроків. Ніколи подібного не відчувала.

- Ну що ж, значить просто Ніколь... - задоволено підсумував він і посміхнувся.

- Ніколи не бачив у нашому світі дівчат із таким кольором волосся... це дуже незвично, - скользив він поглядом по моєму волоссю і зупинився на моїх вустах. Я немов відчула його подих, зовсім поруч біля свого обличчя. Боже, що відбувається? Не подобається мені, як я на нього реагую... тому що мені захотілося дізнатися, як він цілується...

- А ви... просто Володар? Так вас називали всі ті, з ким я спілкувалася, чи у вас теж є ім'я? - його грайливість пропала і він суворо зсунув брови від мого запитання, я й сама не подумала, що сказала, може я не так звернулася, тут напевно панує патріархат, але я до такого не звикла.

- Перший раз зустрічаю лей... дівчину, - виправився він, - яка не боїться відкрито дивитися мені в очі. - суперечливе почуття в мені зародилося. З одного боку, хотілося, прибравши свій погляд, вибачитися, а з іншого, трохи злила його зарозумілість, я навіть забула, в якій ситуації перебуваю.

Мабуть, я надто довго зволікала з відповіддю, раз він усміхнувся.

- Дантеріон моє ім'я, але так до мене дозволяють звертатися одиниці... - задоволено підсумував він

- Я не з цього світу, можливо Айрон розповідав вам? - одразу знайшлася я з поясненнями, а то хіба мало.

- Так, я чув. І мої патрульні все перевірили. Вони знайшли підтвердження твоїм словам. Інакше, з тобою б зараз не поводилися як із моєю гостею. - уточнив він і нарешті трохи відійшов, я аж зітхнула спокійно.

- Нарешті, я рада, що ви розумієте тепер, що я з іншого світу і не маю жодного стосунку до мейсорів чи ще там до когось... мені взагалі потрібна ваша допомога. Адже ви головний тут, і як я розумію, назад я повернутися не зможу, мені потрібно тепер спробувати жити тут, а я не знаю, що мені робити.

- Але ж ти й не проста дівчина, чи не так? - його очі грайливо блиснули, і він знову наблизився на небезпечну для мене відстань, я нервово зковтнула і не знала, що йому відповісти на це. Адже я розумію, що зі мною відбуваються дивні речі. Я бачу, і роблю те, чого не повинна. Мене лякає це.

- Я не знаю, що це і як відбувається. У моєму світі немає магії, і я з подібним стикаюся вперше. Усі ці дивацтва зі мною відбуваються відтоді, як я потрапила у ваш світ. Я не можу знайти цьому пояснення і як воно в мене виходить теж не знаю! -правдиво відповідаю я

- Не знаєш як виходить? - усміхнувся він і ще ближче підійшов до мене, руки свої він усе ще тримав за спиною. Йому вистачає лише одного погляду, щоб загнати мене у фарбу і змусити моє дихання збитися. Що зі мною відбувається, коли він так поруч? Уперше зі мною таке...

- І двері від своєї камери ти випадково відчинила? Так само випадково звільнила і тих чоловіків на площі? - грайливо запитує він і нахиляється зовсім близько до мого обличчя. Я забула, як дихати. Його сильна аура зараз не тисне на мене, а радше поглинає в себе. Не можу зрушити з місця, дивлюся тільки на його губи... і тільки коли сам Володар із гарчанням від мене швидко віддаляється, розумію, що, можливо, я на нього дію так само.

- Що ж, якщо тобі потрібна моя допомога, то я не можу відмовити такій чарівній і привабливій лейлі. Я подумаю, чим тобі можна допомогти. - повільно наблизившись, Володар торкається моєї руки і цілує тильну сторону моєї долоні. Його поцілунок немов шкіру мені обпікає. Я знову не можу сказати й слова, що там сказати, я поворухнутися не можу. Наші очі зустрічаються, і я навіть не знаю скільки минуло часу, перш ніж він відпустив мене і пішов.

Довго просиділа в кімнаті й вийшла на балкон, подивитися хоча б де я. Переді мною розкинувся прекрасний пейзаж зелених полів і величезного озера з лівого боку. З правого боку трохи нижче було місто. Озирнулася на всі боки і зрозуміла, що я, найімовірніше, в замку.