Юджи - Ірина Муза
Ось і межа, те місце, де починається мертвий ліс. Це було видно. Звичайний ліс із зеленою травою я пройшла і побачила, де зелена трава закінчується і земля стає чорною. Сухі гілки і перегниле чорне листя. Важко не помітити цю межу.
Поки я наважувалася переступити цю межу, почула, як з гуркотом відчинилися двері фортеці і зараз мене побачив страж. Знову втрутилося почуття страху, розігнавши адреналін по моїй крові. Щодуху побігла чорною загнилою травою до сухих і виснажених дерев. Бігти було набагато легше. Трава і живі гілки не чіпляли моє вбрання, я чула перший час лише потріскування гілок під своїми ногами. Захекавшись розвернулася і зупинилася. Я не чула за собою погоню, це змусило мене обернутися. Здивувалася. Вартовий стояв на межі мертвого лісу. Він наважувався гнатися за мною сюди. А я навіть відбігла на пристойну відстань.
Позаду вартового була купа розритої землі, це як коли корінь видираєш з-під дерева і тягнеш його, він залишає за собою траншею. Ось така траншея була за спиною стража. Маги землі швидко переміщаються і в іншому б місці страж наздогнав би мене за лічені секунди.
Ось тут-то мені стало ще й моторошно. Я застигла на місці, не наважуючись робити далі кроки. Тут я побачила ворушіння дерев, хоча вітру ніякого й не було. Сухі гілки дерева стали тягнутися до мене, це змусило мене знову пуститися в біг. Тільки далеко я піти не змогла. Небо наді мною заволокло темними хмарами.
Холод огорнув моє тіло гострими голками, я всього на секунду розплющила і заплющила очі, побачене змусило закричати мене на всі груди. Страшні монстри тягнули до мене свої лапи. Скалилися і вили. Я закричала знову. Не вірячи в усе, що відбувається.
Кричала на все горло, поки повітря в легенях не закінчилося. Величезний вихор із блискавичною швидкістю наблизився до мене і засмоктало мене в самий епіцентр. Я бачила величезну сіру воронку навколо себе і найжахливіше було те, що повітря так і не надходило до мене. Я не могла зітхнути, немов хтось забрав кисень. Груди здавило і голову немов лещатами здавило. Моя голова боліла неймовірно зараз. Цей біль межував із тим, що я зовсім не могла дихати зараз. Горло стиснуло, я стала задихатися, намагаючись судорожно зробити зітхання, але в мене цього не виходило. Голова запаморочилася і перед очима все попливло, я впала на коліна і схопилася за горло. Здається, ще секунда і я просто втрачу свідомість.
Потім щось сталося, у мені щось змінилося... я відчула, як очі мої затягнуло білою пеленою, але шукати що-небудь мені зараз не хотілося. Я була в паніці й відчувала шок і що найнеймовірніше, справжнісіньку задуху. Склалося враження, що в мені накопичилося багато якоїсь енергії і їй негайно потрібен був вихід. У цей момент я розплющила очі, і з мене хлинув начебто розряд енергії на всі боки. Повітря негайно повернулося до мене, і я рвано задихала. Не знаю, щось була за чортівня, але я рада, що це закінчилося... принаймні я так думала.
Ну встигло моє дихання прийти в норму, як раптом земля розверзлася під моїми ногами, я стрімко падала в нікуди. Немов заживо похована. Адже земля над моєю головою наче затягувала і шлях нагору зараз був не можливий. Страх і жах переважав наді мною знову. У цілковитій темряві й німому крику я падала поки не відчула землю під ногами, але вдихнути спокійно не вийшло. Я відчула вологу, поки не зрозуміла, що під ногами стала прибувати вода. У лічені секунди вода піднялася вище. Ноги немов засмоктала трясовина, я не змогла зрушити з місця. А вода все прибувала, поки повністю не покрила мою голову. Я опинилася в пастці глибоко під землею у воді.
Жах і паніка охопили всю мене. Повітря стало не вистачати, і я знову почала задихатися. Пульс підскочив до небувалих висот, а серце в грудях стиснулося, я готувалася до смерті, як раптом мене знову не перемкнуло. Зі мною знову щось сталося, начебто це відбувається в момент страху і відчаю, який в наслідок несе за собою повний спокій. Очі, що я так старанно намагалася тримати закритими, самі собою відчинилися, і я зрозуміла, що знаходжуся все в тому ж лісі. ЗА секунду до цього я знову відчула ту вибухову хвилю, що вийшла з менею Саме в цей момент мене попустило. Мій зір був усе ще туманним, і я знову розгледіла небезпеку для себе. Точніше, величезну міць, що стрімко прибуває до мене, величезну міць... вогонь, що стримується в зародку, і що ближче до мене наближається, то швидше й більше спалахує. Я знову сприйняла це як загрозу. Нерви були на межі. Я відчувала пульсуючу незрозумілу й неосяжну енергію всередині себе, що віддавало сильним головним болем у мою голову. Моя психіка і вразлива душа була до такого не готова. Я що є сили закричала і спробувала виплеснути з себе всю енергію, що накопичилася. Не знаю, що сталося потім, але останнє, що я пам'ятаю, це сильний сплеск білої енергії перед очима і полум'я, що стрімко наближалося до мене. А далі мої сили вичерпалися, свідомість покинула мене і моє тіло стикнулося з чимось твердим.
