Юджи - Ірина Муза

- Яку ще сутність? Про що ви? Я звичайна людина. І мене вже дістало, що мені не вірять і вважають інакше. Відтоді як я сюди потрапила, зі мною відбуваються дивні речі. Намагаються одружити насильно. Поставити якусь мітку. Ще Айрон вважає мене тим, хто викликав мейсорів. Це просто якийсь кошмар. Я сама ще толком до тями не прийшла. Цей новий світ, уся ця магія... Я не знаю, що мені робити, я майже змирилася з цією ситуацією, з тим, що потрапила в інший світ і хочу спробувати просто тут жити. Але Айрон сказав, що завтра прибуде Володар і що розбиратися він особливо не буде... тож завтра я взагалі, можливо, помру, - від безвиході виговорилася я і була навіть у певному розпачі.

Герліна слухала мене, не перебиваючи і на деяких моїх фразах посміхалася. Вона мовчала деякий час після моєї полум'яної промови. А мене стало дратувати, що вона можливо щось знає, але ділитися цим не збирається.

- Цей світ ще не готовий і не потребує твоєї появи. Але якщо вже ти тут, то живи. - після довгого мовчання сказала вона якусь нісенітницю, я сприйняла лише останні слова.

- Яке живи? Ви хіба не чули мене? За мною завтра з'явиться Володар! - обурююся я

- І в чому проблема? Не хочеш бачити його, просто піди. Для тебе це взагалі не проблема! - так просто сказала вона, ніби це так просто зробити.

- Що значить просто піди? Ми хіба не в темниці? Це взагалі якась дуже дивна темниця. Вартових тут всього одна людина, та й замки тут для мене не зрозумілі, але я все одно боюся їх торкатися.

- Вартовий тут лише один, бо замки тут не прості, а магічні. Жодна фізична сила і магія не зможе відчинити ці двері. А навіть якщо це і вдасться зробити, то втекти тут можна тільки в мертвий ліс Екіфіма, що знаходиться за цією фортецею. Навіть найсильніший маг не під яким приводом не сунеться в той ліс. Весь ліс зачарований найсильнішими магами всіляких рас, які тільки існують на всьому білому світі. Це був найперший магічний ліс, але він найжахливіший. Усі закляття були створені, щоб убити кожного, хто в нього увійде. - кожна нова інформація мене чомусь лякає. Що це за світ такий?

- Якщо хочеш, я розповім тобі як вибратися звідси і куди краще піти, де сховатися на перший час, але ти зробиш для мене одну послугу. - надихнулася Герліна.

- Звичайно хочу, а що за послуга? - почала я

- Якщо ти згодна, то на цю тему краще поговоримо завтра, сонце зайшло на захід, зараз уже нічого не буде видно. Завтра зранку і поговоримо, а зараз вибач, давно вже так багато не базікала... я розбуджу тебе. - відповіла Герліна, а мені стало не по собі від її пропозиції. Ось начебто і слушні речі говорить, але вона мені від чогось не подобається.

Спала я погано. Весь час крутилася. А тепер, коли я знала, що навпроти мене сидить Герліна, так і взагалі очей зімкнути не могла. У мене чомусь мурашки від її погляду. Я їй не довіряю і не хотілося б спілкуватися з нею більше, ніж мені це буде потрібно. Вночі мене пробирав озноб, коли я в темряві вдивлялася в камеру навпроти. Мені здавалося, що Герліна дивиться на мене, кілька разів я навіть бачила, як блищали її очі в цілковитій темряві. По тілу било дрібне тремтіння... мушу зізнатися, що це найжахливіша ніч у моєму житті. Я навіть не пам'ятаю, чи спала. Вирубило мене майже перед світанком, і я ледве прокинулася під надокучливий голос тієї, що не давала мені вночі спокою.

- Отже, як ти там себе називаєш? Ніколь? Так от, ти готова піти звідси? Володар прибуде сюди протягом двох годин, тож у тебе просто немає часу. - як я там себе називаю, це вона взагалі про що?

- Звідки ви знаєте, що Володар прибуде через дві години? - вирішила не загострювати увагу на цій її фразі з приводу мого імені, вона взагалі постійно якісь дивні речі говорить

- Відчуваю, і знаю, що він прямує сюди. - відповіла Герліна. А я трохи задумалася. Відтоді як я потрапила сюди, зі мною відбувається щось не ймовірне. Важко змиритися з цим світом. Але схоже в мене просто немає вибору. Жила собі спокійним розміреним життям, з хлопцем ось розлучилася напередодні. А наступного дня прокинулася в іншому магічному світі, де є маги і прокляття. Як жити взагалі далі? І судячи зі слів Айрона, мені ще й не довго залишилося. Усе якимось чином вказує на мене, хоч я й не робила нічого того, у чому мене можуть звинуватити. Айрон ясно дав зрозуміти, що Володареві простіше перетворити мене на попіл, ніж розбиратися. Ой, матусі. Я не хочу вмирати, я ще занадто молода. І стара мені ця не подобається, але сидіти і чекати своєї смерті у вигляді спопеляючого погляду Володаря я не буду.

- Отже, як ти помітила мої руки скували ці важкі залізні браслети. Мої ноги так само носять такі браслети, через них я не можу самостійно пересуватися. Я знаю, що ти здатна розірвати магію цих магічних замків. Тому я пропоную тобі ось що, ти звільниш мої кайдани, а я розповім, як тобі звідси вибратися і куди піти. - ой-йой, щось типу такого я й очікувала, тільки от не подобається мені це. Не спокійно мені. Ніби все моє нутро підказує мені, що робити цього не можна. Не дарма ж її так закували... та й узагалі, як вона собі це уявляє, адже ми обидві ще й під замком сидимо в камері.

- Припустимо, я погоджуся, але я й гадки не маю, як це зробити, та й на наших ґратах магічні замки, як із ними бути? - моє запитання потішило Герліну.

- От не треба знову прикидатися дурепою. Нехай ти не знаєш хто ти, але свою особливість ти помітила. Не знаю як це у вас відбувається, але ти маєш бачити магію так, як ніхто з магічних істот не бачить, ти маєш бачити складові закляття. Те, з чого складається заклинання. І ти чудово маєш усвідомлювати, що зробити, щоб закляття розпалося..., зроби теж із нашими замками і з моїми браслетами. - Дала таке пояснення Герліна, і я тут подумала про те, що, може, вона зараз говорить про ті нитки, які я бачу, коли мої очі застилає білий серпанок. Я бачу різнокольорові нитки і прекрасно знаю за яку потягнути, щоб клубок розв'язався.