Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу

Мелоун. Ви одружилися без моєї згоди!

Ремсден. Ви цілком свідомо дурили нас, сер!

Гектор. Досить вже з мене цих мук. Так, Віолетта й я — ми одружилися. От і все. Ну, що ви тепер на це скажете — усі ви?

Мелоун. Я знаю, що я скажу. Вона одружилася з бідним.

Гектор. Ні, вона одружилася з працівником. (Його американська вимова надає особливої ваги цьому простому й мало популярному слову). І ще сьогодні я почну заробляти гроші собі на прожиття.

Мелоун (з досадливим посміхом). Овва! Сьогодні ти набрався сміливости, бо лише вчора чи цього ранку одержав від мене чек. Почекаймо, коли ці гроші буде витрачено. Тоді сміливости в тобі поменшає.

Гектор (добуваючи з гаманця чек). Ось він. (Простягає батькові цей чек). Беріть цей чек і викресліть мене зі свого життя. Обійдуся й без вас, і без вашого чека. Я не продам за тисячу доларів право зневажати мою дружину.

Мелоун (дійнятий до серця і повний співчуття до сина). Гекторе, ти не знаєш, що то є бідність.

Гектор (жагуче). Ну, що ж! Тепер дізнаюся. Я хочу бути людиною. Ходім, Віолетто, я проведу вас.

Октавій (вискочивши із саду на моріжок, підбігає до Гектора з лівого боку). Сподіваюсь, Гекторе, що перш ніж ви підете, ви дозволите мені потиснути вам руку. Я в такому захопленні, я так поважаю вас, що не можу навіть цього висловити! (Вони тиснуть один одному руки; Октавіймайже до сліз зворушений).

Віолетта (теж мало не плаче, але з досади). Та не будь же ти ідіотом, Таві. Гектор так само здатний бути працівником, як і ти.

Таннер (підводиться і підходить до Гектора з іншого боку). Не бійтеся, місіс Мелоун, адже не чорноробом йому бути! (До Гектора). На ділі зовсім не тяжко здобути гроші для початку. Звертайтесь до мене як до друга, здайтесь на мене.

Октавій (з імпульсом). І на мене.

Мелоун (ревнюще). Кому потрібні ваші жалюгідні гроші? На кого ще йому покладатися, як не на рідного батька? (Таннер й Октавій відходять, Октавій трохи засмучений, а Таннер задоволений з того, що грошові труднощі ліквідовано. Очі Віолеттині повні надії). Гекторе, не будь нерозумним, мій хлопче. Я дуже жалкую за свої слова. Я зовсім не хотів образити Віолетту. Я беру назад усі свої слова. Вона саме така жінка, яка тобі потрібна.

Гектор (поплескує його по плечі). Чудово. Тоді, виходить, усе гаразд, тату. Мовчи, мовчи, — ми знов друзі. Але, звичайно, я вже не від кого не візьму грошей.

Мелоун (благаючи). Не будь жорстокий зі мною, Гекторе. Для мене краще, щоб ти посварився зі мною і взяв гроші, ніж приятелював і вмирав з голоду. Тобі невідомо, яке життя, а я його добре знаю.

Гектор. Ні, ні, ні! Це вирішено, і вирішено непохитно. (Він іде повз батька до Віолетти). Ходімо, місіс Мелоун, тепер ви маєте переїхати до мене в готель і зайняти в світі місце, яке вам належить по праву.

Віолетта. Але мені ще треба зайти до вілли, мій милий, і наказати Дейвіс, щоб вона спакувала мої речі. Може б, ти пішов поперед і загадав приготувати мені кімнату вікнами в сад? За півгодини я буду в тебе.

Гектор. Чудово. Може, пообідаємо разом, тату?

Мелоун (палає бажанням помиритися з ним). Звичайно, звичайно.

Гектор. Отже, незабаром побачимось. (Він подає знак рукою Енн, яка приєднується тепер до Таннера, Октавія, Ремсдена і разом з ними виходить хвірткою, залишивши Гекторового батька з Віолеттою на моріжку).

Мелоун. Ви, звичайно, спробуєте довести його до пуття, Віолетто? Я певен, ви це зробите.

Віолетта. Я й на думці не мала, що він може бути такий впертий. Якщо він буде такий і надалі, то що я можу вдіяти?

Мелоун. Не втрачайте надії на це. Сімейний тиск діє поволі, але вірно. Ви зламаєте його впертість. Обіцяйте мені, що ви це зробите.

Віолетта. Я зроблю все, що буде мені під силу. Певно, це надзвичайне безглуздя — цілком свідомо прирікати себе на бідність.

Мелоун. Надзвичайне безглуздя!

Віолетта (трохи поміркувавши). Ви б, може, дали мені цей чек. Він йому буде потрібний, щоб розплатитися в готелі. А я побачу, може, мені пощастить умовити його взяти чек. Звичайно, не тепер, а трохи згодом.

Мелоун (із запалом). Так, так, так — цілком слушно.

(Передає їй чек на 1.000 доларів і додає лукаво). Ви розумієте, це лише кишенькові гроші хлопцеві.

Віолетта (байдуже). О, звичайно. (Бере чек). Дякую вам. До речі, м-р Мелоуне, ті два будинки, що про них ви згадували,— абатства...

Мелоун. Ну?

Віолетта. Не купуйте, поки я не подивлюсь. Ніколи не можна сказати одразу, є там які хиби чи ні.

Мелоун. Ні, ні. Я нічого не розпочинатиму, не порадившись з вами. Не турбуйтесь!

Віолетта (чемно, але без найменшого натяку на вдячність). Дякую. Так буде найкраще. (Вона спокійно йде до вілли: Мелоун супроводжує її до горішнього кінця саду).

Таннер (звертаючи Ремсденову увагу на чемну позу Мелоуна, коли той розлучається з Віолеттою). І цей дідок — мільярдер! Один з володарів нашого сторіччя! І веде його на ланцюжку, як моську, перша-ліпша дівчина, яка взяла собі за правило зневажати його. Хотів би я знати, чи буде коли-небудь таке й мені? (Сходить униз на моріжок).

Ремсден (ідучи за ним). І що скорше, то краще для вас.

Мелоун (потираючи руки, йде садом). Це буде чудесна дружина для Гектора! Я не проміняв би її на десять герцоґинь. (Доходить до моріжка й підходить до Таннера й Ремсдена).

Ремсден (надзвичайно чемно до мільярдера). Як приємно несподівано зустріти вас, м-р Мелоуне, в цьому куточку світу. Чи не приїхали ви сюди, часом, щоб купити Альґамбру?

Мелоун. Не скажу, щоб я не міг її купити. Гадаю, що у моїх руках їй було б краще, ніж у руках іспанського уряду. Але я приїхав сюди не тому. Сказати вам правду, з місяць тому я підслухав розмову двох добродіїв про якісь акції. Вони не сходилися в ціні, — вони були молоді, ласі на гроші й не розуміли, що як скоро ці акції були варті того, що за них давали, то, без сумніву, вони були варті й того, що за них правили. Щоб потішитись, я пристав до розмови й купив ці акції. Гаразд, але й досі я ніяк не можу довідатись, що то за підприємство. Правління його в цьому місті, й називається воно