Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу

Віолетта. Так, я дуже добре знаю вашого сина, м-р Мелоуне. У вас є якісь заперечення?

Мелоун (трошки збитий з пантелику). Ні, жодних особливих заперечень. Якщо, звичайно, він і досі цілком залежить від мене, він мусить порадитись зі мною, перш ніж заходитися коло якоїсь серйозної справи.

Віолетта. Я впевнена, м-р Мелоуне, що ви не радитимете йому чогось нерозумного.

Мелоун. Сподіваюсь, що ні, міс Робінсон. Але те, що у ваших літах може здаватись нерозумним, мені таким може не здаватись.

Віолетта (знизуючи плечима). О, бачте, навіщо нам з вами, м-р Мелоуне, гуляти в схованки? Гектор хоче одружитися зі мною.

Мелоун. Я вже міг здогадатися про це з вашого листа. Гаразд, міс Робінсон,— він сам собі пан і може робити, що схоче. Але якщо він одружиться з вами,— він од мене копійки щербатої не діждеться. (Здіймає окуляри й ховає їх разом із листом до кишені).

Віолетта (досить суворо). Це не дуже-то ввічливо щодо мене, м-р Мелоуне.

Мелоун. Я нічого не маю проти вас, міс Робінсон. Навіть більше, — я можу зазначити, що ви дуже мила й хороша молода панночка. Але в мене інші плани щодо нього.

Віолетта. Але Гектор може й не мати інших планів.

Мелоун. Цілком можливо. Тоді хай не покладається на мене, ось що. Мабуть, ви до цього готові. Коли молода дівчина пише до молодого хлопця, щоб він приїжджав до неї мерщій, мерщій мерщій, — гроші, очевидно, не мають для неї жодного значення, тоді як кохання — усе.

Віолетта (гостро). Прошу вибачити мені, м-ре Мелоуне, я не додержуюсь таких нерозумних думок. У Гектора повинні бути гроші.

Мелоун (здивований). О, звичайно, звичайно! Без сумніву — він може їх заробляти.

Віолетта. Навіщо ті гроші, коли ще треба для цього працювати? (Нетерпляче підводиться). Це — безглуздя, м-р Мелоуне: ви повинні допомогти вашому синові на те, щоб він жив, як цього вимагає його стан. Він має на це право.

Мелоун (суворо). Я не радив би вам, міс Робінсон, іти за нього, покладаючись на його право.

Віолетта ось-ось була втратила своє самовладання, але примушує себе заспокоїтись; розтулює пальці й знов сідає з робленим спокоєм і розсудливістю.

Віолетта. Будьте ласкаві, скажіть мені, що можете ви мати проти мене? Мій соціальний стан, у всякому разі, не гірший за його. І він це визнає.

Мелоун (суворо). І ви це, звичайно, час од часу йому нагадуєте?! Га? Соціальний стан Гектора в Англії, міс Робінсон, буде такий, який я йому вирішу купити. Я зробив йому надзвичайно гарну пропозицію. Хай підшукає собі найславетніший в історичному відношенні дім, палац або абатство, який він лише знайде в Англії. Того дня, коли він мені скаже, що йому це потрібно для дружини, яка варта традицій такого дому, я куплю йому це й дам кошти на утримання.

Віолетта. Що ви розумієте під дружиною, яка варта традицій такого дому? Хіба кожна добре вихована жінка не здатна господарювати в такому домі?

Мелоун. Ні, для цього треба народитися.

Віолетта. А Гектор для цього народився? Га?

Мелоун. Його баба була босоногою ірландською дівчиною, що вигодувала мене біля вогнища де горів торф. Хай візьме за себе таку саму дівчину, і я дам йому все те, що збирався дати. Хай він за допомогою моїх грошей, або сам по собі, підніме своє соціальне становище, або й ще когось іншого — як скоро це піде так чи інакше на користь — я вважатиму, що мої гроші не витрачені марно. Адже це повинно комусь піти на користь. Шлюб же з вами не викличе ніяких наслідків.

Віолетта. Дехто з моїх родичів міг би мати багато заперечень проти мого одруження з онуком простої жінки, м-р Мелоуне. Хай це буде упередження. Але й тоді ваше бажання оженити вашого сина з титулом — такий самісінький забобон.

Мелоун (підводиться й дивиться на неї допитливим поглядом, в якому — мимовільна повага). Здається, ви на диво прямодушна й щира дівчина.

Віолетта. Не розумію, навіщо мені бути нещасною лише через те, що я не можу стати вам у пригоді? Навіщо вам робити Гектора нещасним?

Мелоун. Він терпляче знесе це нещастя. Чоловіки куди легше справляються з розчаруванням у коханні, ніж з грошовою скрутою. Мабуть, ці мої слова здаються вам підлими, але я знаю, що кажу. Мій батько помер з голоду (чорного сорок сьомого року). Може, ви чули про це?

Віолетта. Був голод?

Мелоун (жагуче). Ні. Але смерть від голоду. Коли в країні повна-повниця харчів і їх експортують, не можна казати про голод. А проте мій батько помер з голоду; голод погнав і мене на руках у матері до Америки. Англійський уряд вигнав мене й моїх з Ірландії... ну, що ж — беріть собі Ірландію! Я й подібні до мене тепер повертаємось, щоб купити Англію. Я не хочу для Гектора ні маєтків, ні дружини із середнього класу. Я кажу так само щиро, як і ви, еге ж так?

Віолетта (холодно, жаліючи його за таку сентиментальність). Справді, м-р Мелоуне, мене дивує, що людина вашого віку й доброго розуму говорить отак романтично. Невже ви думаєте, що англійське дворянство продаватиме вам свої маєтки з найпершого вашого слова?

Мелоун. Я маю пропозиції від двох найдавніших родових замків Англії. В одного власника з історичним ім’ям не вистачає коштів, щоб хоч замітати всі кімнати, а в другого немає грошей, щоб сплатити спадкове мито. Що ви тепер скажете?

Віолетта. Звичайно, що це невимовно ганебно. Але вам, я думаю, відомо, що уряд раніше чи пізніше покладе край усім цим соціалістичним нападам на власність.

Мелоун (з усмішкою). І ви гадаєте, що вони зуміють це зробити ще до того, як я куплю дім... чи, краще сказати, абатство? Обидва маєтки, про які я казав вам, — абатства.

Віолетта (нетерпляче, уникаючи цієї розмови). Гаразд, гаразд, м-р Мелоуне. Поговорімо до діла. Ви, мабуть, і самі помічаєте, що ми досі говорили не так.

Мелоун. Не можу з цим згодитись; я маю на увазі те, що говорив я, звичайно.

Віолетта. Тоді ви не знаєте Гектора, як знаю його я. Він — романтичний і мрійний, гадаю, що він здобув це від вас, — і йому потрібна