Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу

Ремсден (сердито). Гаразд, а вам що до того, дозвольте вас запитати?

Октавій. Як, Віолетто, а я думав, що ти й Мелоун ледве чи знали одне одного до цієї мандрівки!

Віолетта (розгнівано). Здається, що цей добродій був там метрдотелем.

Мендоса. Офіціантом, мадам. У мене залишилася найкраща згадка про всіх вас. З вашої щедрости я зробив висновок, що для вас ці відвідування ресторану були надзвичайно приємні.

Віолетта. Яка безсоромність! (Відвертається від нього і йде з Гектором під гору).

Ремсден. Гаразд, гаразд, мій друже. Сподіваюсь, ви не дожидатимете, що ці пані будуть поводитись з вами, як зі знайомим, бо ви їм колись прислуговували до столу?

Мендоса. Пробачте, адже це ви, а не я нагадали про наше знайомство. І панії пішли за вашим прикладом. Ну, що ж, — зайвий раз виявилися погані манери вашого класу, — і інцидент вичерпано. Надалі ви будете ласкаві поводитись зі мною з тою повагою, з якою треба ставитись до чужоземця й супутника в мандрівці. (Велично відвертається й знов сідає на своє місце голови).

Таннер. Ось! Я здибав під час своєї подорожі одну людину, що з нею можна розумно поговорити, а ви всі інстинктивно ображаєте її. Навіть і «нова людина» не краща од першого-ліпшого з вас. Енрі, ви поводилися зовсім як жалюгідний джентльмен.

Стрейкер. Джентльмен! Ні!

Ремсден. Знаєте, Таннере, цей тон...

Енн. Хай це вас не ображає, дідусю! Невже ви його й досі ще не впізнали? (Бере його під руку і веде на горбок, щоб приєднатись до Віолетти й Гектора. Октавій, наче вірний пес, іде слідом за ними).

Віолетта (з горбка). А ось і солдати! Вони вилазять із своїх автомобілів.

Дюваль (з панічним жахом). О, nom de Dieu[19]!

Анархіст. Дурні! Держава збирається роздушити вас, бо ви милували її, поступаючись владою, підмовлені політичними нахлібниками буржуазії.

Похмурий соціал-демократ (не піддаючись до кінця). Навпаки, лише захопивши державну машину...

Анархіст. Ось вона зараз захопить вас...

Дражливий соціал-демократ (вкрай переляканий). Облиште це! Чом ми й досі тут? Чого ми дожидаємо?

Мендоса (цідить крізь зуби). Сперечайтеся далі. Балакайте про політику, ідіоти, — ніщо не звучить так солідно. Говоріть далі, кажу вам!

Солдати розташовуються по дорозі, навівши рушниці на амфітеатр. Розбійники, борючись з непереможним бажанням сховатись один за одного, удають із себе, наскільки це можливо, нічим не стурбованих. Мендоса підводиться, величний, безстрашний з виду. Офіцер, що командує солдатами, наближааться від шляху до амфітеатру, пильно придивляється до розбійників і звертавться до Таннера.

Офіцер. Хто такі ці люди, сеньйоре англійцю?

Таннер. Моя варта.

Мендоса з мефістофелевою усмішкою низько вклоняється. Мимовільна посмішка пробігає по обличчях розбійників Вони доторкаються до своїх капелюхів, за винятком анархіста, який стоїть, схрестивши руки на грудях, на знак презирства до держави.

Дія четверта

Сад коло вілли в Ґранаді. Той, кому цікаво знати, що цей сад собою являє, хай поїде до Ґранади й на свої власні очі побачить. Змальовуючи прозаїчно, можна було б згадати вервечку пагорбків з віллами, Альґамбру на вершині одного з тих пагорбків і велике місто в низині з курними білими шляхами, по яких діти (бозна що вони взагалі роблять і думають) якось автоматично випрошують півпенсові монети й простягають до них свої маленькі засмаглі від сонця рученята. Але в такому описі немає нічого, за винятком Альґамбри, цих дітей і кольору шляхів, що б не підходило до Серрею так само, як і до Іспанії. Різниця полягас лише в тому, що пагорбки Серрея порівнюючи невеликі й негарні, і їх можна було б назвати ґулями Серрея, тоді як пагорбки Іспанії можна віднести до гір, що, бувши ніжними за своїм складом, проте не втрачають своєї величности.

Цієї уваги вартий сад, розташований на пагорбку, що проти Альґамбри; що ж до самої вілли, то вона розкішна й з великими претензіями, як і личить віллі, яку тижнями винаймають заможні американці й англійці. Якщо стати на моріжку в нижчій частині саду й подивитись угору, то обрій буде замикати кам’яна балюстрада навколо майданчика з прапорцями на вершині пагорбка, за яким — безкрайність гір. Між нами й цим майданчиком — сад у квітках, з округлим басейном і фонтаном посередині, з геометрично правильними грядками квітів, посипаними піском доріжками і щонайретельніше підстриженими тисовими деревами. Сад — вище над моріжком, що з нього ми дивимось, і до нього ведуть декілька східців усередині його огорожі. А майданчик ще вищий за самий сад, і треба піднятися ще декількома східцями, щоб помилуватись крізь балюстраду надзвичайно гарним краєвидом міста в долині і з пагорбків, що наче біжать один за одним туди, в далечінь, де вони обертаються на справжні гори. Ліворуч — вілла; до неї ведуть східці з лівого кутка саду. Якщо вертатися від майданчика через сад, униз до моріжка (тоді вілла залишається позаду, праворуч), можна помітити, що теперешні мешканці вілли цікавляться літературою: немає ні тенісу, ні дужок для крокету, а зате ліворуч — невеличкий залізний садовий столик, на ньому книжки, здебільшого у жовтих палітурках, і коло нього стілець. На стільці, праворуч, теж лежить декілька розгорнутих книжок. Газет немає, і цей факт разом з відсутністю ігор може навести допитливого глядача до вичерпного висновку щодо мешканців цієї вілли. Проте цього чудового полудня ці роздумування глядача уриваються появою в хвіртці, що ліворуч, Генрі Стрейкера в його незмінному вбранні шофера. Він відчиняє хвіртку перед підстаркуватим паном і йде слідом за ним на моріжок.

Цей підстаркуватий пан, незважаючи на іспанську спеку, у чорному сурдуті, циліндрі, штанах у вузеньку темно-сіру з фіалковою (надзвичайно респектабельних кольорів) смужку, у чорній краватці, зав’язаній бантом на бездоганній сніжно-білій сорочці. Очевидно, це людина, що її соціальний стан вимагає повсякчасного й старанного догляду за вбранням, незалежно від клімату: вона, мабуть, була б так само вдягнена і в пісках Сахари, і на вершині Монблану. На ній не видно ознак того класу, який за головну місію свого життя вважає підтримування й рекламування першорядних кравців і модних крамниць, а тому вигляд цієї людини в цьому вбранні досить простацький, хоча в одязі будь-якого робітника вона була б показна. Товсте, з одутлими щоками, червоне обличчя, волосся, наче щетина, невеличкі оченята, товсті