Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу

Віолетта (лащиться до неї). Я не надовго.

Місіс Вайтфілд. Не дозволяйте йому відвезти вас до Америки. Обіцяте мені це.

Віолетта (рішуче). Звичайно, що цього не буде. Не плачте. Я їду тільки до готелю.

Місіс Вайтфілд. Але в цій сукні з баґажем — можна подумати... (вона замовкає, а потім говорить із запалом). Як би я хотіла, Віолетто, щоб ви були моєю дочкою!

Віолетта (заспокоює її). Так, так,— я ж ваша дочка й є! А то Енн ревнуватиме.

Місіс Вайтфілд. Ат! Їй байдуже до мене.

Енн. Пфе, мамо! Годі-бо вам! Не треба плакати. Ви знаєте, Віолетта цього не любить. (Місіс Вайтфілд витирає сльози й заспокоюється).

Віолетта. Прощайте, Джеку.

Таннер. Прощайте, Віолетто.

Віолетта. Що скорше ви одружитеся, то ліпше: тоді вас набагато краще будуть розуміти.

Таннер (зухвало). Я упевнений, що сьогодні мене одружать. Видно, ви вже усі на це пристали.

Віолетта. Ви могли б зробити й ще гірше. (Обіймає місіс Вайтфілд). Дозвольте мені взяти вас із собою до готелю. Їзда вас заспокоїть. Ідіть і візьміть свою шаль. (Веде її до вілли).

Місіс Вайтфілд (ідучи садом). Не знаю, що й робити, коли вас не буде і в хаті залишиться сама Енн. А вона весь час зайнята чоловіками. Годі й сподіватись, що ваш чоловік захоче нудьгувати з такою старою жінкою, як я. О, не заперечуйте. Увічливість — річ непогана, але я знаю, що думають... (Вони вайшли далеко, і розмови більш не чутно).

Енн, роздумуючи над своєчасиою порадою Віолетти, наближається до Таннера; насмішкувато міряє його поглядом від голови до ніг і, нарешті, висловлює свою думку.

Енн. Віолетта має рацію. Вам треба одружитись.

Таннер (з темпераментом). Енн, я не одружусь з вами. Чи чуєте ви? Я не хочу, не хочу, не хочу, не хочу, не хочу одружуватися з вами!

Енн (спокійно). Ніхто вас і не силує, сер. Це вирішено.

Таннер. Так, ніхто мене не силує, але всі вважають це питання вирішеним. Це немов витає у повітрі. Коли ми зустрічаємось, усі залишають нас удвох під всякими безглуздими приводами; Ремсден уже більше не насуплюється, побачивши мене; очі йому сяють, ніби він уже обвінчав нас у церкві. Таві відсилає мене до вашої матері й дає мені своє благословення. Стрейкер цілком відверто поводиться з вами, як зі своєю майбутньою господинею. Він перший і сказав мені, що я одружуюся.

Енн. Через це ви й тікали від нас?

Таннер. Так, лише для того, щоб мене затримав хворий на кохання розбійник і щоб мене повернули назад, як волоцюгу-школяра.

Енн. Гаразд, якщо ви не хочете одружуватися, не одружуйтеся. (Відвертається від нього й зручно сідає).

Таннер (ідучи за нею). Хіба хто хоче, щоб його повісили? А проте ж дозволяють люди вішати себе, навіть, без боротьби за своє життя; адже могли вони, принаймні, хоча синяків понаставляти. Ми виконуємо волю не свою, але світову. У мене таке страшне й дивне відчуття — відчуття того, що я дозволяю одружити себе, бо світова воля хоче, щоб ви мали чоловіка.

Енн. Мабуть, коли-небудь і матиму.

Таннер. Але чому це повинен бути я? З усіх чоловіків — я? Шлюб для мене є зрада самому собі, профанація святині моєї душі, насильство над моєю особою, продаж мого права старшинства, срамотна поступка, ганебна капітуляція, визнання своєї поразки! Я не матиму ваги, як річ, що виконала своє призначення і яку викинули геть; із людини з майбутнім я обернуся на людину, що має саме минуле; у паскудних очах усіх інших жонатих я читатиму задоволення з того, що ось, мовляв, прибув новий в’язень, який поділить з ними їхню наругу. Парубоцтво зневажатиме мене, як людину, що запродалась жінкам. Я, що завжди був загадкою й можливістю, буду звичайнісінькою чиєюсь власністю, і до того ще й підтоптаною.

Енн. Але ваша дружина може вбрати очіпка й спотворити себе, щоб зберегти зовнішній спокій, як робили наші бабусі.

Таннер. І тим зробити свій тріумф ще зухвалішим — привселюдно викинути принаду, щойно пастка закляпнулась за жертвою.

Енн. Кінець кінцем — яка різниця. Адже й врода прекрасна лише на перший погляд. Але хто дивиться на неї, коли вона вже три дні, як у хаті? Мені так подобалися картини, коли тато купив їх, а потім я цілими роками не поглянула на них. Ви ніколи не милувалися моєю зовнішністю. Я могла б обернутися на вішалку й ви...

Таннер. Ви брешете, вампіре, брешете!

Енн. Улеснику! Навіщо ви силуєтесь звабити мене, Джеку, якщо не хочете одружитись зі мною?

Таннер. Сила життя! Я в пазурах сили життя!

Енн. Я нічого з того, що ви кажете, не розумію.

Таннер. Чом ви не йдете заміж за Таві? Він цього хоче. Чи вам неодмінно треба, щоб ваша жертва чинила вам опір?

Енн (повертається до нього, наче хоче відкрити йому таємницю). Таві ніколи не одружиться. Невже ви не помітили, що такі чоловіки ніколи не одружуються?

Таннер. Як? Чоловік, що ідеалізує жінок? Що бачить у природі саму романтичну декорацію для любовних дуетів! Таві, цей лицар, такий відданий, м’якосердий і правдивий, цей Таві — ніколи не одружиться! Овва! Та він народився для того, щоб побігти за першою парою блакитних оченят, що їх він зустріне на вулиці.

Енн. Так. Я знаю. І все ж таки, Джеку, такі люди як він, завжди живуть з розбитим серцем у комфортабельних парубоцьких квартирах, де їх ревно кохають хазяйки цих квартир, і ніколи не одружуються. Люди ж такі, як ви, завжди одружуються.

Таннер. Що за страшенна, жахлива правда! Усе моє життя вона дивилася мені просто в вічі, але досі я її ніколи не помічав.

Енн. О, так само й з жінками. Поетичні натури звичайно дуже принадливі, милі, лагідні й поетичні, я б сказала, але це вдачі старих дівок.

Таннер. Неплідні. Сила життя оминає їх.

Енн. Якщо ви це називаєте силою життя, — так.

Таннер. Вам Таві не подобається?

Енн (озирається на всі боки, щоб упевнитись, що Таві немає поблизу). Ні.

Таннер. І подобаюсь вам я?

Енн (спокійно підводиться й погрожує йому пальцем). Ну ж бо, Джеку. Поводьтеся пристойно!

Таннер. Безсоромна, очайдушна жінка! Диявол!

Енн. Боа-констриктор! Слон!

Таннер. Лицемірка!

Енн (спокійно). Я мушу бути нею заради свого майбутнього чоловіка.

Таннер. Заради мене? (Поправляється з люттю). Я хочу сказати, заради нього?

Енн (ніби не помічаючи, що він поправився). Так, заради вас. Вам набагато краще взяти за себе