Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу
Мелоун. Коротко кажучи, щось подібне до вас?
Віолетта (спокійно). Саме так. Але ви, звичайно, не можете вимагати від мене, щоб я взяла це на себе, не маючи жодних коштів, щоб підтримати його становище?
Мелоун (стурбовано). Почекайте-но хвилиночку, по-чекайте! До чого це ми дійшли? Здається, я зовсім не вимагав від вас, щоб ви щось на себе взяли?
Віолетта. Звичайно, м-р Мелоуне, мені дуже важко розмовляти з вами, якщо ви навмисно не хочете розуміти мене.
Мелоун (напівзбитий з пантелику). Я зовсім не хочу удаватися до цього, але мені здається, ми трошки відійшли від теми.
Стрейкер поспішно відчиняє хвіртку й впускає Гектора. Той, обурений, іде по моріжку й прямує просто до батька, але Віолетта, перелякана, схоплюється із стільця й затримує його. Стрейкер десь певно пішов, принаймні його не видно.
Віолетта. Ах, як не до речі! Прошу вас, Гекторе, мовчіть. Ідіть звідси, поки я не закінчу розмови з вашим батьком.
Гектор (невблаганно). Ні, Віолетто, я хочу, щоб усе було з’ясовано. І зараз же. (Він відстороняє її, йде повз неї і підступає до батька, лице якого темніше від закипілої ірландської крови). Тату, ви повелися безчесно.
Мелоун. Що ти хочеш цим сказати?
Гектор. Ви розпечатали листа, якого адресовано на моє ім’я. Ви видали себе за мене й таким чином добулися до цієї пані. Це — безчесно.
Мелоун (погрозливо). Будь обережний з тим, що ти мені говориш, Гекторе; подумай про це, кажу я тобі.
Гектор. Я думаю! Я думаю! Я думаю про свою честь і становище в англійському товаристві.
Мелоун (палко). Твоє становище купив для тебе я своїми власними грішми — тобі це відомо?
Гектор. Так, і ви зіпсували цей мій стан тим, що розпечатали цього листа. Лист од англійської пані, який не був адресований вам — конфіденційний, любовний лист! Приватний лист — і його розпечатав мій батько! Такі речі в Англії не подарують! І що скорше ми поїдемо звідси, то краще! (Він мовчки волає до небес, як до свідків ганьби й горя двох зацураних).
Віолетта (заспокоюючи його; вона інстинктивно не зносить ніяких сцен). Не треба бути нерозумним, Гекторе. Цілком природно, що м-р Мелоун розпечатав мій лист: на конверті було його прізвище.
Мелоун. Бач! У тебе зовсім немає здорового глузду. Дякую вам, міс Робінсон.
Гектор. І я дякую вам. Дуже мило з вашого боку. Батькові тільки цього й треба було.
Мелоун (шалено стискуючи кулаки). Гекторе!..
Гектор (з відважною моральною силою). Ат, нема чого ото гекторити мене. Приватний лист є приватний лист, тату, — тут нічого не вдієш.
Мелоун (підвищує голос). Не треба мені твоїх нотацій,— не люблю я повчальників, ти чуєш?
Віолетта. Ш-ш!.. будь ласка, будь ласка! Бо всі вже йдуть сюди.
Батько й син замовкають, дивлячись один на одного. У хвіртку входять Таннер із Ремсденом, а за ними Октавій і Енн.
Віолетта. Уже додому?!
Таннер. Альґамбра сьогодні зачинена.
Віолетта. Шкода!
Таннер робить декілька кроків і опиняється між Гектором і незнайомим старим чоловіком, які, очевидно збираються кинутись один на одного. Він переводить погляд з одного на другого, щоб зрозуміти, в чому річ. Вони похмуро уникають його поглядів, затаївши в собі глуху злобу.
Ремсден. Ну, хіба ж так можна, Віолетто? Вийти на сонце з такою міґренню!
Таннер. Ви вже відпочили, Мелоуне?
Віолетта. Ах, я й забула! Тут не всі між собою знайомі. М-р Мелоуне, представте усім вашого батька.
Гектор (з твердістю римлянина). Не хочу. Він мені не батько!
Мелоун (із серцем). Ти зрікаєшся свого батька в присутності своїх англійських друзів, га?
Віолетта. На бога, не треба сцен.
Енн і Октавій зупиняються біля хвіртки, обмінюються поглядами й скромно відступають по східцях до саду, звідки їм уже легко все спостерігати, нікому не заважаючи. Зі східців Енн шле легку ґримасу співчуття Віолетті, яка стоїть спиною до столика й безнадійно дивиться, як її чоловік все вище заноситься вгору на хвилях моралі, вже зовсім не беручи до уваги мільйонів старого.
Гектор. Мені дуже шкода, міс Робінсон, але я стою за принцип. Так, я — син, і, сподіваюсь, син, який знає свій обов’язок щодо батька. Але перш за все я — людина. І коли мій батько поводиться з моїми листами, як зі своїми власними, й насмілюється сказати, що я не повинен одружуватись із вами в той момент, коли я щасливий і гордий тим, що дістав вашу згоду, тоді мені залишається лише махнути на все рукою й піти своїм шляхом.
Таннер. Одружитися з Віолеттою?!
Ремсден. Чи ви сповна розуму?
Таннер. Хіба ви забули, що ми вам казали?
Гектор (байдуже). А що мені до того, що ви там мені казали?
Ремсден (обурений). Пфе, пфе, сер! Дивовижно! (Він відходить до хвіртки, лікті йому аж трясуться від обурення).
Таннер. Ще один божевільний! Цих закоханих треба замикати.
Він облишає Гектора як безнадійного й іде в напрямку саду, але Мелоун, відчувши образу іншого характеру, іде йому вслід і своїм зачіпливим тоном примушує того зупинитись.
Мелоун. Я не зовсім зрозумів вас. Прошу дати мені відповідь, чи вважаєте ви, що Гектор не вартий цієї пані?
Таннер. Мій любий пане, ця леді вже одружена. І Гекторові це відомо; але незважаючи на це, він не відступається від свого божевільного захоплення. Одвезіть його додому й замкніть.
Мелоун (з гіркотою). Так ось те аристократичне товариство, що я його зневажив моєю, хай буде неосвіченою, поведінкою! Кохатися з заміжньою жінкою! (Прямує до Гектора й Віолетти, стає між ними й майже кричить Гекторові в ухо). Ти цю звичку засвоїв від британської аристократії, чи не так?!
Гектор. Усе йде як слід. Нехай вас це не турбує. Я відповідаю за моральну бездоганність того, що роблю.
Таннер (підходить з пекучим поглядом до Гектора з правого боку). Добре сказано, Мелоуне! Значить, і ви помітили, що шлюбні закони — ще не мораль! Цілком згоджуюсь з вами, але, на нещастя, Віолетта думає інакше.
Мелоун. А от я сумніваюся в цьому. (Звертаючись до Віолетти). Дозвольте мені сказати вам, міс Робінсон, чи хоч як би там вас звали в дійсності, ви не мали жодного права посилати такого листа до мого сина, як скоро ви — дружина іншого.
Гектор (ображений). Це — крапля, що переповнила чашу мого терпіння. Тату, ви образили мою дружину.
Мелоун. Твою дружину?!
Таннер. Так це ви — той чоловік, що зник! Ще одне ошуканство!
