Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу

Таннер. Це — людина. Я її добре знаю. Її принципи суто комерційні, їдьмо з нами, прокатаємось нашим автом навкруги міста, м-ре Мелоуне, і завітаємо по дорозі до неї.

Мелоун. О, з великим задоволенням. Дозвольте запитати, з ким маю честь...

Ремсден. М-р Ребук Ремсден, давній друг вашої невістки.

Мелоун. Дуже радий познайомитись з вами, м-ре Ремсдене.

Ремсден. Дякую. Містер Таннер теж належить до нашого кола.

Мелоун. Радий і з вами познайомитись, м-ре Таннер.

Ремсден. Дякую. (Мелоун і Ремсден виходять, подружньому розмовляючи, хвірткою. Таннер кричить до Октавія, який прогулюється садом з Енн). Таві! (Таві підходить до східців, Таннер голосно шепоче йому). Віолетта одружилася з фінансистом розбійників. (Таннер квапливо йде навздогін за Мелоуном і Ремсденом. Енн сходить східцями, щоб знічев’я подратувати Октавія).

Енн. А ви, Октавію, хіба не хочете піти з ними?

Октавій (його очі раптом наповнюються слізьми). Ви вражаєте мене в саме серце, проганяючи мене. (Він сходить на моріжок, ховаюча від неї своє лице; вона йде слідом, заспокоюючи).

Енн. Бідний Ріккі-Тіккі-Таві! Бідне серденько!

Октавій. Воно належить вам, Енн. Пробачте мені, але я мушу це сказати. Я кохаю вас. Ви знаєте, що я вас кохаю.

Енн. Не треба, Таві, не треба! Ви ж знаєте, що мама вирішили віддати мене за Джека.

Октавій (здивовано). За Джека?!

Енн. Це відгонить абсурдом, чи не так?

Октавій (його охоплює злість). Що ж, виходить, Джек увесь час грався зі мною? Умовляв мене не одружуватися з вами, бо сам мав це зробити?

Енн. Ні, ні! Ви не повинні дати йому зрозуміти, нібито я це говорила. Я ані на хвилину не можу припустити, щоб Джек знав свої власні наміри. Але цілком ясно видно з духівниці мого батька, що він хотів, щоб я одружилася з Джеком. І мати наполягає на цьому.

Октавій. Але ж ви не зобов’язані раз у раз жертвувати себе бажанням ваших батьків.

Енн. Батько мене любив. Мати мене любить. Нема сумніву, що краще керуватись їхніми бажаннями, ніж власним егоїзмом.

Октавій. О, мені відомо, що ви зовсім не егоїстка, Енн. Але вірте мені, — хоча я й знаю, що в цю мить я дбаю про свій інтерес, — вірте мені, в цьому питанні є ще й інша сторона. Чи чесно ви робите, коли віддаєтесь за Джека, не кохаючи його? Чи чесно губити й моє щастя й ваше, бо ви, — ви казали, можете покохати мене?

Енн (дивиться на нього з чимсь подібним до жалости). Таві, милий Таві! Ви — дуже добра людина, славний хлопчик!

Октавій (зажурено). Тільки й усього?

Енн (злісно, незважаючи на жалість). Це — немало, запевняю вас. Адже ви завжди поклонятиметесь тій землі, що по ній я ступаю, так?

Октавій. Так. Це звучить смішно, але я не перебільшую. Покланяюсь і завжди поклонятимусь.

Енн. Завжди — це забагато, Таві. Бачте, мені довелося б завжди стояти на тій височині, на яку ви мене піднесли. А я не думаю, щоб могла це виконати, одружившись з вами. Але якщо я одружусь із Джеком, ви ніколи не розчаруєтесь, — ну, принаймні, поки я не дуже постарію.

Октавій. І я теж постарію. Коли мені буде вісімдесят, одна сива волосинка жінки, яку я кохаю, примусить мене сильніше тремтіти, ніж найгустіша золотиста коса найвродливішої молодої голівки.

Енн (зворушена). О, це поезія, Таві, справжня поезія. Це збуджує в мені якесь дивне почуття, ніби донеслось до мене якесь відлуння з попереднього життя. Я завжди вважаю це доказом того, що душі наші — безсмертні.

Октавій. Чи вірите ви в те, що я кажу правду?

Енн. Таві, щоб це була правда, ви повинні відступитися від мене й кохати мене здаля.

Октавій. О! (Він сідає біля маленького столика й затуляє обличчя руками).

Енн (переконано). Таві, нізащо у світі я не хотіла б розбивати ваші ілюзії. Я не можу бути вашою, як і не можу зовсім відсторонити вас. І тому ясно бачу, що буде з вами. Ви, заради мене, залишитесь чулим старим парубком.

Октавій (з розпачу). Енн, я вб’ю себе.

Енн. О, ні, ви цього не зробите. Це було б жорстоко. Не думайте, що вам буде погано. Ви будете таким милим із жінками і часто відвідуватимете оперу. Розбите серце — дуже приємна хвороба для чоловіка у Лондоні, якщо він має добрі достатки.

Октавій (охолоджений, але й упевнений, що це він сам знов повернув собі самовладання). Я знаю, вам здається, що ви добрі до мене, Енн. Джек переконав вас у тому, що цинічний тон найбільше підходить до розмови зі мною. (Підводиться спокійно, з самоповагою).

Енн (лукаво слідкуючи за ним). Ось бачите, я вже почала розчаровувати вас. Саме цього я й боялася.

Октавій. Розчарувати Джека ви не боїтеся?

Енн (обличчя їй запалюється злим шалом; вона шепоче). Це неможливо. Він не має жодних ілюзій щодо мене. Джека я вражатиму інакше. Набагато легше перемагати негарне враження, ніж раз у раз перебувати на височині недосяжного ідеалу. Ще стоятиме він переді мною у захваті!

Октавій (у стані тихого розпачу, несвідомо милуючись своїм розбитим серцем і благородством). Не сумніваюся. Він завжди буде умлівати над вами. А він, дурний, думає, що ви б зробили його нещасним!

Енн. Так, у цьому й полягають усі труднощі.

Октавій (самовіддано). Сказати мені йому, що ви його кохаєте?

Енн (швидко). О, ні, він знов утече.

Октавій (обурено). Енн, невже ви можете одружитися з людиною, яка цього не хоче?

Енн. Що ви за дивна людина, Таві! Немає такого чоловіка,— як на те вже пішлося,— що мав би щире бажання одружуватись. (Злісно сміється). Мої слова, я певна, обурюють вас. А знаєте — ви й самі насправді відчуваєте щось подібне до задоволення, тепер, коли ви вже поза небезпекою.

Октавій (збуджено). Задоволення?! (Докірливо). І це ви кажете мені!

Енн. Звичайно. Коли б це було справжнє страждання, невже б ви захотіли, щоб воно ще поглибшало?

Октавій. А хіба я хочу?

Енн. Ви запропонували мені свої послуги — сказати Джекові, що я його кохаю. Звичайно, це самопожертва, але до неї домішується, хоч що б ви там казали, і добра частка задоволення. Може, це тому, що ви — поет. Ви подібні до птаха, що притискує свої груди до гострої колючки, щоб примусити себе співати.

Октавій. Нема нічого простішого за це. Я кохаю вас і хочу, щоб