Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу

Статуя. З великою охотою. Це дуже приємно.

Диявол. Сюди, сюди, командоре. Ми спустимось у традиційний трап. (Він стає на люк).

Статуя. Гаразд. (У роздумі). А все ж таки надлюдина — дуже красива ідея. Є в цьому щось монументальне. (Він стає на трап поруч з дияволом. Починають поволі спускатися. З відтулини люка вихоплюється червоний вогонь). Ах, це нагадує мені кращі старі часи.

Диявол. І мені теж.

Анна. Заждіть! (Трап зупиняється).

Диявол. Вам, сеньйоро, не можна цим шляхом. Для вас буде ще апофеоз. Але ви будете в палаці швидше за нас.

Анна. Я тому вас зупинила. Скажіть мені, де я можу знайти надлюдину?

Диявол. Її ще не створено, сеньйоро.

Статуя. І, мабуть, ніколи й не буде створено. Рушаймо, бо від червоного вогню я чхаю. (Провалюються).

Анна. Ще не створено! Тоді, значить, моє діло ще не доведено до краю. Вірую в майбутнє життя! (Кричить у всесвіт). Батька, батька для надлюдини!.. Зникає у порожнечі. І знов — нічого немає; все наче потонуло в безкрайності. Потім чутно невиразний живий людський голос. Раптом виринає обрис верхогір’я. Знов спускається небо, і глядач одразу згадує, де він був. Звук робиться виразним і настирливим і обертається на крик: «Автомобіль! Автомобіль!» Миттю повертається вся дійсність. Раптом настає ранок у Сьєррі. Розбійники посхоплювались і прямують до шляху, а пастух збігає з горбка, подаючи їм звістку про наближення другої машини. Таннер і Мендоса здивовано підводяться й дивляться один на одного, неспроможні одразу отямитися. Стрейкер сідає, позіхає, потім схоплюється, удаючи, ніби не помічає хвилювання розбійників. Мендоса обводить очима свою зграю, щоб упевнитись, що всі почули сиґнал; потім перекидається словом із Таннером.

Мендоса. Приснилося вам що-небудь?

Таннер. Щось жахливе. А вам?

Мендоса. Так. Але я забув, що саме. Згадую, що й ви снились.

Таннер. А ви — мені. Дивовижно!

Мендоса. Я попереджав вас. (3 шляху чутно постріл). Дурні! Вони мені жартуватимуть з рушницею! (Розбійники злякано біжать назад). Хто стріляв? (До Дюваля). Ви?

Дюваль (ледве переводячи дух). Я не стріляв. Вони стрельнули перші.

Анархіст. Я казав вам, що треба починати з нищення держави. А тепер усі ми загинули.

Дражливий соціал-демократ (біжить до амфітеатру). Рятуйсь, хто може!

Мендоса (хапає його за комір, кидає на спину й вихоплює ножа). Заріжу кожного, хто ворухнеться. (Перетинає шлях. Утеча припиняється). Що сталося?

Похмурий соціал-демократ. Автомобіль...

Анархіст. Троє чоловіків...

Дюваль. Dеuх femmes[18]...

Мендоса. Троє чоловіків і дві жінки! Чом ви не привели їх сюди? Злякались?

Дражливий соціал-демократ (підводячись). З ними варта. О, Бога ради, тікаймо, Мендосо!

Похмурий соціал-демократ. У низині — дві машини з озброєними солдатами.

Анархіст. Постріл зроблено у повітря. Це був сиґнал. (Стрейкер насвистує свою улюблену мелодію, яка звучить для розбійників наче жалобний марш).

Таннер. Це не варта, а експедиція, яку вислано, щоб переловити вас. Нам пропонували почекати її й їхати разом, але я дуже поспішав.

Дражливий соціал-демократ (смертельно переляканий). А ми, о, Боже милостивий, стоїмо тут і дожидаємося! Тікаймо в гори.

Мендоса. Ідіоте, чи знаєте ви, що таке гори? Хіба ви іспанець? Перший-ліпший пастух, якого ви стрінете, викаже вас. Окрім того, їхні кулі все одно досягнуть нас.

Дражливий соціал-демократ. Але...

Мендоса. Мовчіть! Покладіться на мене. (До Таннера). Товаришу, ви не викажете нас?

Стрейкер. Кого це ви називаєте товаришем?

Мендоса. Учора перевага була на моєму боці. Грабіжник бідних був під владою грабіжника багатих. Ви простягли мені руку. Я стиснув її.

Таннер. Я ані в чому не звинувачую вас, товаришу. Ми приємно перебули вечір, тільки й всього.

Стрейкер. Я ні до кого не простягав руки.

Мендоса (звертаючись до нього дуже промовисто). Якщо мене заарештують, юначе, я визнаю себе за винного й розкажу, що примусило мене покинути Англію, рідну хату й відмовитись від виконання своїх обов’язків. Чи хочете ви, щоб достохвальне ім’я Стрейкер волочилося в бруді іспанського суду? Поліція обшукає мене й знайде Луїзин портрет. Його надрукують у газетах. Ви здригнулися? І все це станеться через вас, майте собі на увазі.

Стрейкер (з обуренням). Суд мене не турбує. Але я не хочу, щоб наше ім’я з’єднували з вашим, чорноморда ви свиня!

Мендоса. Язик, не вартий Луїзиного брата. Але все одно, — вам заткнуто пельку, і цього з нас досить. Обертається до своїх, які посуваються по амфітеатру за його спиною до печери, щоб сховатися в ній. На цей час від шляху наближається нова компанія в костюмах автомобілістів; настрій дуже гомінливий. Першою йде Енн і прямує просто до Таннера; за нею Віолетта, яку під праву руку веде Гектор, а під ліву — Ремсден. Мендоса йде до свого каменя, що править за місце голови зборів, і спокійно сідає; люди його скупчуються позад нього, а його штаб розміщується так: Дюваль і анархіст по праву руку, а два соціал-демократи по ліву.

Енн. Це Жак!

Таннер. Попався!

Гектор. Звичайно, це він. Я казав, що це ви, Таннере. Нам довелося зупинитись, бо лопнула шина. Ввесь шлях усіяний цвяхами.

Віолетта. Що ви тут робите, з усіма цими людьми?

Енн. Чому ви поїхали, не попередивши нас?

Гектор. Я виграв букет троянд, міс Вайтфілд! (До Таннера). Коли ми довідалися, що ви від’їхали, міс Вайтфілд побилася об заклад на букет троянд, що моя машина не дожене вашої раніш Монте-Карло.

Таннер. Але цей шлях не веде до Монте-Карло.

Гектор. Однаково. Міс Вайтфілд висліджувала вас на кожній зупинці. Вона справжній Шерлок Холмс.

Таннер. Сила життя! Я пропав!

Октавій (весело біжить від дороги до амфітеатру й зупиняється між Таннером і Стрейкером). Ах, я такий радий, що ви цілі, друже! Ми боялися, що вас захопили розбійники.

Ремсден (пильно придивляючись до Мендоси). Здається, я десь бачив обличчя вашого тутешнього товариша. (Мендоса ввічливо підводиться й підходить, усміхаючись, до Енн і Ремсдена).

Гектор. І я теж.

Октавій. Я добре вас знаю, сер. Але не можу пригадати, де саме я вас бачив.

Мендоса (до Віолетти). А ви пам’ятаєте мене, пані?

Віолетта. О, дуже добре; але у мене така коротка пам’ять на ймення.

Мендоса. Це було в готелі «Савой». (До Гектора). Ви, сер, часто приїздили з цією панією (показує на Віолетту) снідати. (До Октавія). Ви, сер, часто заїжджали