Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой

Бад припаркувався поруч. Побачивши його, Сінді викинула рознос і зачинила вікно. «Де Сото» різко здав назад. Бад вилетів із машини, підняв капот і висмикнув — автомобіль тут же завмер на місці.

— Ти в мене гроші вкрав, — опустивши вікно, закричала Сінді, — а тепер ще й обід зіпсував!

— Я пригощаю, — відповів Бад, поклавши долоню їй на коліно.

— Ого, який щедрий фраєр!

— Кеті Джейнвей зґвалтували й забили до смерті. Називай імена її сутенера і клієнтів.

Сінді опустила голову на кермо. Пролунав гудок; вона підняла сполотніле — але без сліз — обличчя.

— Двайт Жілетт. У його родині точно були чорні. Про її клієнтів мені нічого не відомо.

— У Жілетта червоний автомобіль?

— Не знаю.

— Адресу знаєш?

— Чула, що він живе десь в Іґл-Рок. Там самі лише білі мешкають, так що він під них косить. Але я впевнена, що це не він її убив.

— Чому ти так думаєш?

— Він гомік. І дуже дбає про свої руки, ніколи дівчат не б’є.

— Щось іще?

— Носить із собою ножа. Дівчата дали йому прізвисько «Блакитна Бритва» — ну, бо в нього прізвище Жілетт.

— Схоже, тебе не дивує, що Кеті закінчила життя саме так.

Сінді торкнулася сухих повік.

— Їй це на роду було написано. Та ще й Дюк її розбещував, так що чоловіків вона не дуже боялася. Ще б трохи підросла — і все зрозуміла. Дідько, треба було поставитися до неї краще…

— Ага, мені теж.

Бад зателефонував до архіву, і з’ясував, що Двайт Жілетт, він же «Бритва», він же «Блакитна Бритва», і справді мешкає у Іґл-Рок, Гібіскус № 3245, житловий комплекс «Орлине гніздо». Шість арештів, жодного вироку, у картотеці описаний як білий, а отже, якщо і є в ньому щось негритянське, то він намагається це приховати. Бад знайшов потрібну вулицю — обабіч неї стояли охайні будиночки й відкривався чудовий краєвид на вкутаний смогом Лос-Анджелес.

Будинок № 3245 був ніжно-персикового кольору, на галявинці перед ним стояли металеві фламінго, біля входу був припаркований блакитний седан. Бад підійшов до дверей, подзвонив і почув з помешкання мелодійні трелі.

Відчинив йому хлопець із жовтуватою шкірою. Близько тридцяти на вигляд, низький, пухкий, у брюках та шовковій сорочці із широким комірцем.

— Я почув новини по радіо, тому одразу подумав, що ви до мене навідаєтеся. По радіо казали, що все сталося опівночі, а в мене на цей час є алібі. Цей хлопець живе у кварталі звідси, і він може підтвердити, що ми провели час разом. Кеті була дуже мила дівчинка, і я гадки не маю, хто міг таке з нею зробити. Слухайте, я думав, ви завжди ходите парами.

— Усе сказав?

— Ні. Хлопець, який може підтвердити моє алібі, водночас і мій адвокат, і він обіймає високу посаду в Американському союзі захисту громадянських свобод.

Відтиснувши Жілетта плечем, Бад увійшов всередину будинку й присвиснув.

Справжнісінький тобі гомо-рай: товсті килими. На стінах — зображення оголених чоловіків, написані на оксамитовому полотні.

— Дуже мило, — сказав Бад.

— Йдіть негайно, інакше я подзвоню своєму адвокатові, — промовив Жілетт, вказуючи на телефон.

Спритний тип.

— Дюк Кеткарт. Це йому ти продав Кеті?

— Кеті була дуже круторогою, і Дюк, можна сказати, зробив мені послугу. Я чув, що Дюка вбили у тій жахливій м’ясорубці в «Нічній сові». Тільки не кажіть, що ви думаєте, буцімто я в це замішаний.

Ні, тут він точно ні до чого.

— Я чув, Дюк штовхав порнуху. Тобі щось відомо?

— Порнографія — для убогих, так що я нічого не знаю.

Знову в молоко.

— А про Дюкові справи що-небудь знаєш?

Жілетт притулився спиною до стінки, зігнувши в коліні одну ногу.

— Я чув, недавно якийсь чувак по барах розпитувався про Дюка — дуже на нього схожий. Може, думав його конячок переманити, хоча від нього і так всі порозбігалися ніби. А тепер, може, залишите мене у спокої? Інакше мені доведеться зателефонувати своєму другові.

Пролунав телефонний дзвінок — Жілетт