Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой

— Я відійду на кілька хвилин. Посидь тут, гаразд?

Інес кивнула. З бару вийшов Пет Кіфер, Ед, свиснувши, вийшов йому на зустріч.

Кіфер підійшов; Ед відвів його подалі від Інес:

— Досі на місці?

— Так, ужертий у нуль. Я вже не міг тебе дочекатися.

За баром була темна алея.

— Де інспектор?

— Він сказав, аби я взяв його сам, це юрисдикція округу. Стенсові кореші вшилися, так що він там один сидить.

Ед вказав на алею.

— Вдягай йому браслетики і виводь туди.

Кіфер повернувся до бару; Ед залишився чекати його біля виходу на алею. З бару почулися крики й глухі звуки ударів, потім з’явився і Стенсленд — смердючий та розтріпаний. Кіфер за волосся потягнув його голову назад; Ед почав його бити і не зупинявся, поки не втомилися руки. Стенс завалився на землю й почав блювати, Ед додав йому ще з ноги в обличчя і, хитаючись, пішов до машини.

Інес стояла на тротуарі. В очах її застигло німе запитання: «То це офіцер Вайт — головоріз?»

Розділ 27

Бад приготував жінці кави, аби швидше тільки випхати її за двері та поїхати до Стенса в ізолятор.

Її звали Керолін, в «Орбіта Лаунж» вона мала непоганий вигляд, але ранкове світло накинуло їй із десяток років. Він поклеїв її випадково: просто дізнався новину про Діка й відчув, що якщо зараз не знайде собі бабу, то знайде Екслі і вб’є його. У ліжку вона була непогана, але, аби підтримувати в собі ентузіазм, він змушував себе думати про Інес і почувався від цього повним виродком. Шанси, що Інес колись схоче добровільно піти з ним до ліжка, звичайно, були, але жалюгідні. Бад перестав думати про неї, і решту ночі вони пили бренді й розмовляли про всілякі дурниці.

— Думаю, мені час іти, — сказала Керолін.

— Я тобі зателефоную.

Раптом пролунав дзвінок у двері.

Бад підійшов і відкрив відчинив двері. На порозі стояли Дадлі Сміт і Джо Ді Ченцо із відділку «Вест-Веллі».

Дадлі посміхнувся; Ді Ченцо кивнув. Керолін прослизнула й пішла геть, зрозумівши, що її присутність тут уже необов’язкова. Бад обернувся на своє помешкання: неприбране ліжко, пляшка на столі, дві склянки.

— Маємо алібі, — промовив Ді Ченцо, показуючи на постіль. — Зрештою, я все рівно не думав, що це він зробив.

Бад зачинив двері.

— Що зробив? Босе, що сталося?

Дадлі зітхнув.

— Приятелю, боюся, я із поганими новинами. Минулої ночі юну дівчину на ім’я Кеті Джейнвей було знайдено у її номері в мотелі — її зґвалтували й забили до смерті. У її сумочці знайшли твою візитку. Справу взяв сержант Ді Ченцо; знаючи, що ти із моїх хлопців, він зателефонував мені. Я побував на місці злочину, знайшов там конверт, адресований міс Джейнвей, моментально упізнав твій незграбний почерк. Будь ласка, приятелю, поясни коротко сержантові Ді Ченцо, що до чого, — він веде слідство і хоче виключити тебе зі списку підозрюваних.

Оце так удар під дих.

— Я перевіряв зв’язки Кеткарта, і одна з тих повій, що працювали на нього, розповіла, що ця дівчинка — Джейнвей — була його подружкою, — завчено почав брехати Бад. — Я поговорив із нею, але нічого вартого уваги вона не розповіла. За її словами, повія забрала собі гроші, які залишив їй Кеткарт. Так що я витрусив з неї бабло й поштою надіслав його малій.

Ді Ченцо похитав головою.

— Ти, мабуть, частенько трусиш повій?

— У Бада є своя ахіллесова п’ята — він має слабкість до жінок, які потрапили у скрутне становище, — зітхнувши, втрутився Дадлі. — Не бачу підстав не вірити його словам. Як звати ту повію, що ти згадав, приятелю?

— Сінтія Бенавідес, «Грішна Сінді».

— Приятелю, я щось не бачив цього імені в жодному із написаних тобою звітів. Це, мушу я тобі сказати, недобре.

Та у звітах багато про що не написано: про те, що Кеткарт збирався взятися за порнографію, про чувака, який продав Кеті Дюку, про обшук Дюкової квартири.

— Я не думав, що це важливо.

— Приятелю, вона — другорядний свідок