Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой

— Ти не повинна дякувати.

— Повинна, бо я не дуже-то довіряю білим, які добре до мене ставляться.

— Якщо ти думаєш, що я зараз щось тебе маю попросити — твої сподівання марні.

— Не марні, Екслі. Ще раз, для протоколу: я нічого не скажу, я не буду дивитися на фотографії, я не даватиму свідчень.

— Інес, я подав рекомендацію, аби тобі поки що дали відпочити.

— Оце от «поки що» — якраз те, про що я говорю, а другий метод — що ти за мною хвостиком крутишся, хоча й не можу сказати, що мені це не подобається, бо жоден мексиканець не захоче мексиканку, яку кілька чорномазих пустили по колу, хоча не те щоби мені взагалі подобалися мексиканці. А знаєш, що найстрашніше, Екслі?

— Я ж просив називати мене Едом.

Інес закотила очі.

— У мене брата звати Едуардо, він дуже стрьомний чувак, так що я тебе називатиму Екслі. То знаєш, що найстрашніше? Найстрашніше — те, що сьогодні мені дуже добре, тому що це місце — немовби якийсь прекрасний сон, але скоро мені стане набагато гірше, тому що все, що сталося зі мною, у сотні разів реальніше за це місце. Розумієш?

— Розумію. Але тобі поки варто довіритися мені.

— Я не вірю тобі, Екслі. Ані «поки що», ані ніколи потім.

— Я єдиний, кому ти можеш довіряти.

Інес опустила вуаль.

— Я не можу довіряти тобі, тому що ти не ненавидиш їх за те, що вони зі мною зробили. Можливо, тобі здається, що ненавидиш, але в той же час ти дбаєш про свою кар’єру. А ось офіцер Вайт — він їх по-справжньому ненавидить. Він убив того, хто мене образив. Він не настільки хитрий, як ти, так що йому, можливо, я можу довіряти.

Ед простягнув до неї руку, але вона відсахнулася.

— Я хочу, аби вони здохли. Absolutamento muerte. Comprende?[13]

— Я comprende. А ти comprende, що твій любий офіцер Вайт — просто головоріз?

— Тільки якщо ти comprende, що ти до нього ревнуєш… О Боже, поглянь!

Рей Дітерлінґ та його батько. Ед підвівся; Інес також встала — очі в неї стали круглі, як монети.

— Реймонд Дітерлінґ, мій син Едмунд, — сказав Престон. — Едмунде, відрекомендуєш нам юну леді?

— Сер, це таке щастя — познайомитися з вами! — раптом випалила Інес Дітерлінґу. — Я величезна ваша шанувальниця.

— Дякую, дорога моя, — взяв її руку Дітерлінґ. — Як вас звати?

— Інес Сото. Я бачила… я — ваша найбільша фанатка.

Дітерлінґ сумно посміхнувся — звісно, він впізнав ім’я дівчини, воно було на перших шпальтах усіх газет.

— Сержанте, дуже приємно, — обернувся він до Еда.

— Сер, велика честь для мене. І — мої вітання.

Вони міцно потиснули один одному руки.

— Дякую, але, думаю, ці вітання мені варто розділити із вашим батьком. Престоне, ваш син прийшов зі справжньою красунею, правда ж?

— Міс Сото, — засміявся у відповідь Престон, — мушу зауважити, що мій син рідко виявляє такий прекрасний смак.

Він подав Едові якийсь папірець.

— Дзвонив офіцер від шерифа, шукав тебе. Я прийняв повідомлення.

Ед взяв папірець; Інес під вуаллю зашарілася.

— Міс Сото, як вам Дрімленд? — посміхнувся Дітерлінґ.

— Так, звичайно!

— Я дуже радий, якщо побажаєте, можу запропонувати вам тут добру роботу. Лише скажіть.

— Дякую, дякую, сер, — залопотіла Інес.

Підтримуючи її під лікоть, Ед розгорнув записку і прочитав: «Стенсленд зависає у барі «Іншим разом», Вест-Ґейдж, № 3871 у товаристві злочинців; порушення умов дострокового звільнення. Я напоготові. Чекаю, Кіфер».

Дітерлінґ із його батьком вклонилися й пішли далі; Інес помахала їм рукою услід.

— Я відвезу тебе, — сказав Ед, — тільки дорогою зазирнемо в одне місце.

Вони поїхали назад до Лос-Анджелеса, Інес барабанила пальчиками по приладові панелі у ритм пісні з радіо. Ед прокручував у голові солодкі картини: Стенсленд, ім’я якого вивалюють у багнюці усі газети. До «Іншим разом» вони добралися за годину, Ед припаркувався біля машини шерифської служби без