Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой

— Н-н-ні, мені подарував платівки Барт Перкінс — ми кілька разів тусувалися разом.

— Закладаюся, ти непогано його знаєш. Гаразд, назви імена інших клієнтів?

Гінтон знову занурився у дроти на стовпі. Джек зрозумів, що він ось-ось зірветься з гачка і навіть шість револьверів йому тут не допоможуть.

— Сьогодні ввечері ти працюєш?

— Т-т-так.

— Кажи адресу.

— Не треба… будь ласка.

Джек швидко його обшукав: гаманець, дрібні монети, якийсь ключ; Гінтон раптом вдарив себе кілька разів головою об стовп — бам, бам, на стовпі з’явилися сліди крові.

— Кажи адресу — і я піду.

Бам, бам — кров на голові здорованя.

— Черамоя, № 5261-Б.

Джек кинув на землю все, що дістав із його кишень.

— Щоби сьогодні ввечері там і духу твого не було. Подзвониш своєму інспекторові з нагляду і скажеш, що ти мені допоміг; він тебе, швидше за все, забере за порушення умов дострокового звільнення, але це було би непогано, якби він тебе кудись забрав зараз. У цій справі ти чистий, питань нема, і коли я доберуся до Петчетта, то все буже схоже на те, ніби його здав хтось із моделей. Якщо спробуєш мене намахати — до кінця своїх днів просидиш у Чіно.

— Але ви пообіцяли мені…

Джек помчав до машини й зірвався з місця. Гінтон голими руками молотив по стовпу.

Пірс Петчетт, за п’ятдесят, «типу легальний бізнес».

Джек знайшов таксофон, зателефонував у архів та автоінспекцію. Невдовзі отримав інформацію: Пірс Моргаус Петчетт, дата народження — 30/6/1902, Ґросс-Пойнт, Мічіган. Приводів немає, Ґретна-Ґрін, № 1184, Брентвуд. З 1931 року — усього лише три штрафи за дрібні порушення правил дорожнього руху.

Малувато. Потім Джек набрав Сіда Гадженса — треба було розговорити його щодо цієї порнухи. Зайнято. Тоді він набрав Морті Бендіша із «Міррор».

— Міська хроніка, Бендіш.

— Морті, це Джек Вінсеннс.

— О, Джеку-Переможцю! Джеку, коли ти повернешся до Відділу боротьби з наркотиками? Мені бракує історій про наркоманів.

Морті прагнув чогось гаряченького.

— Як тільки наш дуже правильний Расс Мілард мене відпустить, а зробить він це тоді, коли я розкрию для нього важку справу. І ти можеш мені в цьому допомогти.

— Кажи, я уважно слухаю.

— Ти чув щось про Пірса Петчетта?

— А в чому справа? — присвиснув Бендіш.

— Поки не можу сказати. Але якщо підозри справдяться, матимеш ексклюзив.

— Раніше, ніж Сід?

— Саме так. А тепер я уважно слухаю.

По той бік розмови знову присвиснув Морті.

— Інформації небагато, але маємо те, що маємо. Петчетт — здоровенний і красивий мужик, років п’ятдесяти, хоча на вигляд йому тридцять вісім. У Лос-Анджелесі живе, можливо, років двадцять п’ять. Він фахівець із дзюдо чи джіу-джитсу, щось у цьому роді, а ще — нібито хімік за освітою і шарить у фармацевтиці. У нього добіса бабла, і він позичає бізнесменам під тридцять відсотків та гарантію акцій у справі, зокрема втиху профінансував чимало фільмів. Цікаво, егеж? А як тобі таке: подейкують, що він нюхає героїн і час від часу відлежується у клініці Террі Лакса. Словом, здається, цей Петчетт — справжній сірий кардинал,

Террі Лакс — пластичний хірург, до якого бігають усі знаменитості. Але підпільно його клініка надає багато послуг: лікування від алкогольної та наркотичної залежності, аборти. Копи ж на це все дивляться крізь пальці, бо Террі на халяву лікує лос-анджелеських політиків.

— Морті, це все, що ти знаєш?

— А тобі цього мало? Слухай, те, чого не знаю я, точно знає Сід. Зателефонуй йому, але пам’ятай: ми домовилися, що ексклюзив отримаю я.

Джек поклав слухавку і знову набрав номер Сіда Гадженса.

— «Цілком таємно», цілком конфіденційно.

— Це Вінсеннс.

— Джекі! Невже ти маєш для старого-доброго Сіда щось свіженьке щодо «Нічної сови»?

— Ні, але дослухаюся до кожного слівця.

— Тоді, можливо, щось про наркотики? Давно хочу зробити випуск про наркоманів — чорні джазмени, кінозірки, може, прив’язати це до комуняк, сам знаєш, після справи Розенберґів у публіки від згадки про них дупи палають. Як тобі ідея?