Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой

Джек припаркувався, перевірив фургон — двері було відчинено. Інструменти, телефонні довідники, альбоми Спейда Кулі — ніяких підозрілих пакунків у коричневому папері. Ламар подивився у його бік; Джек продемонстрував йому поліцейський жетон.

Гінтон зісковзнув униз; зростом під два метри, світловолосий, м’язистий.

— Ви з Відділу дострокового звільнення?

— Поліція Лос-Анджелеса.

— Отже, ви не від інспектора?

— Ні, я прийшов запропонувати тобі співпрацювати й уникнути повернення до в’язниці

— Що ви…

— Твій інспектор не дуже задоволений місцем, де ти працюєш, Ламаре. На його думку, ти міг вдаватися тут до незаконного прослуховування.

Гінтон розім’яв м’язи: шию, руки, груди.

— «Флер-де-Ліс», — сказав Джек.— «Будь-яке ваше бажання». Якщо не хочеш проблем, то все розповіси. Якщо не заговориш — можеш збирати манатки до Чіно.

— Ви влізли в мою машину, — відповів Ламар, знову потягнувшись.

— Та ти просто Ейнштейн. Ну що, вистачить тобі клепки усе розповісти?

Гінтон смикнувся; Джек поклав долоню на руків’я револьвера.

— «Флер-де-Ліс». Хто власник, як все влаштовано, що ти продаєш? Про Дітерлінґа й Валберна не забудь розповісти. Усе розповіси — і я за п’ять хвилин назавжди зникну із твого життя.

Гінтон замислився: під футболкою зарухалися гори м’язів. Джек витягнув порножурнал і показав йому розгортку із оргією.

— Участь у розповсюдженні порнографічних матеріалів, а також збереження та продаж наркотичних речовин. У мене є на тебе достатньо, аби ти повернувся у Чіно рокі на двадцять. А ну, розколюйся: ти цю хрінь возив до «Флер-де-Ліс»?

— Т-т-так, — кивнув Гінтон.

— Розумничку. Йдемо далі: хто їх робить?

— Н-н-не знаю. Правда, чесно, н-н-не знаю.

— Хто позує для цих журналів?

— Н-н-не знаю, я лише д-д-доправляв.

— Що цікавого розповіси про Біллі Дітерлінґа та Тіммі Валберна?

— П-п-просто к-к-клієнти. Педики, ну, знаєте… Вони люблять всю цю блакитну муть.

— Ти справжній молодець! А тепер — справді важливе питання: хто…

— Офіцере, будь ласка, не треба.

Джек дістав револьвер і звів курок.

— Хочеш наступним потягом вирушити в Чіно?

— Н-н-ні.

— Тоді відповідай.

Гінтон розвернувся і схопився за стовп.

— П-п-пірс Петчетт. Він має якийсь бізнес. Ніби легальний.

— Опис зовнішності, номер телефона, адреса.

— Ну, йому, мабуть, трохи за п’ятдесят. Живе, здається, десь у Б-б-брентвуді, а номера його я не знаю — він платить мені поштовими переказами.

— Давай ще щось про Петчетта. Не гальмуй.

— В-в-він шукає дівчат, які косять під кінозірок. Він багатий. Я бачив його лише одного разу.

— Хто вас познайомив?

— Чувак на ім’я Честер, ми тусувалися разом на Маскл-Біч.

— А яке в Честера прізвище?

— Я не знаю.

Гінтон занервувався, і Джек зрозумів, що зараз він зможе викласти усе, що треба.

— Що іще пхає Петчетт?

— К-к-купу х-х-хлопців та дівчат.

— А що пропонує «Флер-де-Ліс»?

— У-у-усе, що з-з-забажаєте.

— На чорта мені твоя реклама? Конкретику давай.

— Хлопці, дівчата, бухло, наркота, порножурнали, всяка садо-мазо фігня, — раптом більше розгнівано, аніж перелякано випалив Ламар.

— Но-но, спокійно. Хто ще працює в них кур’єрами?

— Я і Честер. Він працює вдень. Мені не…

— Де живе Честер?

— Я не знаю!

— Спокійно, кажу. Послугами «Флер-де-Ліс» користується багато чудових людей із копійчиною в кишені, чи не так?

— Так.

Платівки в машині.

—