Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой

— А я бачив лише фотографії. Господи Ісусе, навіть не скажеш, що це були люди. Ти зараз перевіряєш інформацію по Леффертс, чи не так?

Ед кинув погляд у бік вікна; йому помахала молода, красива дівчина. Темноволоса латиноамериканка — вона була дуже схожа на Інес Сото.

— Так.

— І як воно?

— Та як… Цілий день пробігав по Сан-Бернардіно і нічого не нарив. Вона жила з матір’ю, яка зараз сидить на заспокійливих і яку зараз не можна допитувати. Поспілкувався із її знайомими, і вони розповіли, що Сью Леффертс страждала на хронічне безсоння й ночами безперервно слухала радіо. Бойфрендів її ніхто пригадати не зміг, ворогів у неї також не було. Я перевірив її квартиру в Лос-Анджелесі й можу сказати, що це типове помешканння тридцятиоднорічної продавчині. Один із її знайомих сказав, що вона була слабка на передок, а інший розповів, що пару разів вона станцювала у грецькому ресторані танець живота — нічого підозрілого.

— Що ж, повертаємося, значить, до версії з неграми.

— Ага.

— А машину чи зброю знайшли?

— Ні, а хлопці з відділку на 77-й почали уже обшукувати сміттєві баки та стічні труби на предмет сумочок і гаманців. Але я знаю метод, який би дозволив заощадити слідству купу часу.

— Пошукати використані гільзи у Гріффіт-парку? — посміхнувся Пінкер.

Ед обернувся до вікна — дівчина, схожа на Інес, зникла.

— Якщо знайдемо їх, то стане зрозуміло, чи стріляли затримані чорні, чи інші.

— Сержанте, там роботи — незоране поле.

— Знаю. Але я вам допоможу.

Пінкер глянув на годинник.

— Зараз 10:30. Я подивлюся звіти про стрілянину, спробую збагнути, де саме вони розбишачили; візьму команду саперів і чекатиму тебе на світанку на парковці Обсерваторії.

— Чудово, я буду.

— Отримати розпорядження у лейтенанта Сміта?

— Скажи, це моє розпорядження. Я доповім напряму Паркеру.

— Значить, у парку на світанку. І одягни щось, чого не шкода, — це буде дуже брудна робота.

Вечеряв Ед у китайській забігайлівці на Альварадо. Він знав, навіщо поїхав у цей бік: «Королева янголів» — поруч, Інес Сото, можливо, не спить. Сьогодні він зателефонував до лікарні: Інес швидко одужує, її родина її не провідувала, лише телефонувала сестра й передала, що у цьому жахітті батьки звинувачують саму Інес: мовляв, провокативний одяг, вільна поведінка. Їй дуже бракувало її м’яких іграшок; він зайшов до крамниці й накупив їй різних іграшкових звіряток, аби заглушити голос свого сумління, а також тому, що хотів улестити її, бо він дуже потребував її як основного свідка в його першій серйозній справі. А ще він хотів сподобатися їй. Хотів, аби вона зреклася тих чотирьох слів: «Офіцер Вайт — справжній герой!»

Він, не поспішаючи, випив останню чашку чаю. Рани загоювалися, над зубами добряче попрацював стоматолог — Ед помалу приходив до тями. Образи його матері та Інес у його уяві зливалися в один. Сьогодні до нього дійшла інформація: Дік Стенс зависає із бандюками, які відсиділи за озброєний грабіж, ставить на кінських перегонах у букмекерів, отримує зарплатню готівкою й частенько буває в будинках розпусти. Якщо його застукати на гарячому і подзвонити куди слід — пряму дорогу до тюряги йому гарантовано.

Але все це було дрібницею порівняно із тим фактом, що Інес вважала героєм Бада Вайта, а на самого Еда дивилася із ненавистю в очах.

Ед розплатився й поїхав до «Королеви янголів».

Там, біля ліфту, він налетів на Бада Вайта.

— Слухай, дай їй трошки поспати, досить вислужуватися, — першим заговорив Вайт.

— Що ти тут робиш?

— Ну вже точно не намагаюся ні з кого витиснути свідчення. Залиш її в спокої, у тебе буде ще не одна нагода її розпитати.

— Я просто заїхав її провідати.

— Екслі, вона тебе наскрізь бачить. Плюшевими ведмедиками її не купити.

— Ти що, не хочеш, аби справу розкрили? Чи просто так засмутився, що більше нема кого пристрелити?

— Ох, ти диви, як заговорив головний дуполиз у відділку.

— Чи ти сюди потрахатися прийшов?

— За інших обставин я б тобі за таке шию скрутив.

— Рано чи пізно я вас зі Стенслендом прищучу.

— Віддачі не боїшся? Герой війни, теж мені. Ті япошки, певно, самі