Секрети Лос-Анджелеса - Джеймс Еллрой

Ед здригнувся.

Бад йому підморгнув йому.

Поки Екслі дійшов до палати Інес, він не міг заспокоїтися — його аж трусило. Ед зазирнув усередину і лише потім обережно постукав.

Дівчина не спала — читала журнал. Подаровані звірятка лежали, розкидані, на підлозі, на ліжку, а замість підставки для ніг було прилаштовано іграшку Білченяти Скутера.

— Ні, — сказала Інес, побачивши Еда.

Її синці сходили, набряки теж.

— Що — «ні», міс Сото?

— Ні, я не стану з вами говорити.

— Навіть кілька запитань?

— Ні.

— Здається, вас не дуже дивує мій пізній візит, — сказав Ед, діставши стілець.

— Аніскілечки, вас навряд чи можна віднести до делікатного типу людей. Це вам окружний прокурор виділив на це грошей? — спитала вона, показуючи жестом на розкидані підлогою іграшки.

— Ні, це за мої кровні. До вас заходив Елліс Лоу?

— Так, і йому я теж сказала «ні». Я сказала йому, що ці троє negrito puto[9] пустили мене по колу, взяли гроші в інших putas і залишили мене з тим puto, якого пристрелив офіцер Вайт. А ще я сказала йому, що я не можу згадати, не буду згадувати і навіть не хочу згадувати ніяких подробиць. Усе, більше він від мене нічого не почує. Absolutamente.[10]

— Міс Сото, я просто зайшов вас провідати, — сказав він.

— Хочете, розповім, що було потім? — розсміялася вона йому в обличчя. — Через годину подзвонив мені мій брат Хуан і заявив, що я можу не повертатися додому, бо я, мовляв, зганьбила нашу родину. Потім прийшов цей puto містер Лоу і пообіцяв, що, якщо я дам свідчення, він мене поселить у готелі, а потім прибігає дівча з крамниці і приносить мені цих сраних іграшкових звірів і каже, що це подарунок від такого милого поліцейського в окулярах. Я взагалі-то в коледжі навчаюся, pendejo.[11] Думаєте, я не можу це все в один логічний ланцюжок укласти?

— Але цю іграшку ви не викинули, — показав Ед на Білченя Скутера.

— Він — це інша справа.

— Любите героїв мультфільмів Дітерлінґа?

— А що тут такого?

— Та я просто питаю. Скажіть, а яке місце у вашому логічному ланцюжкові посідає Бад Вайт?

— Він вбив заради мене того виродка, — відповіла Інес, збиваючи подушку.

— Ні, він це зробив для власного задоволення.

— Яка різниця? Той puto здох — та й годі! Офіцер Вайт мене просто провідує. І попередив мене стосовно вас і містера Лоу. Він сказав, що мені все-таки доведеться свідчити, але не тиснув на мене. А ще, я вам скажу, він вас ненавидить!

— А ви розумна дівчина, Інес.

— Ну, договорюйте вже. «Розумна, як для мексиканки», так?

— Ні, чому ж. Просто — розумна. А ще — вам зараз дуже самотньо, інакше ви давно б уже виставили мене за двері.

— Ну, і що, якщо так? — відповіла вона, жбурнувши на підлогу журнал

Ед підняв його. На сторінках, де писали про будівництво Дрімленду, було загнуто куточки.

— Я попрошу, аби вас не чіпали, поки ви не отямитеся, а ще — порекомендую, щоби, коли справа дійде до суду, вам дозволили свідчити письмово. Якщо нам вдасться дістати достатньо інформації у справі «Нічної сови» з інших джерел, то вам, можливо, і взагалі не доведеться свідчити. І ще: якщо ви не хочете мене бачити, я не повернуся.

Інес уп’ялася в нього поглядом.

— Мені немає куди йти.

— Ви читали статтю в журналі про відкриття Дрімленду?

— Так.

— Бачили там ім’я Престона Екслі?

— Так.

— Це мій батько.

— І що з того? Я вже зрозуміла, що ви мажор, який може собі довзолити викинути стільки грошей на м’які іграшки. І що з того? Куди мені податися?

Ед сперся на поручні лікарняної койки.

— У мене є будиночок на озері Ерроугед. Можете пожити там. Я вас не чіпатиму і візьму на відкриття Дрімленду.

— З такою