Історія однієї істерії - Ірина Сергіївна Потаніна

— На жаль, мушу бігти, вибачилась я, — наступного разу прочитаю.

— Ваша гра в роль щось дала? Напали на слід?

— Пізніше…

Режисерка сприйняла мої слова буквально:

— Чудово, я тут буду до самого вечора. Обов’язково заскочте.

— Постараюся, — уже на ходу, кинула я.

Нічого страшного, потім поясню, що зайти не вийшло. Або й справді зайду. Розберемося.

Актори не поспішали розходитись. Дружна строката компашка час від часу здригалася від вибухів реготу. Що, цікаво, можна було так весело обговорювати? У них тут люди зникають, а вони… Кирила серед реготунів не було.

Настуся з Тигрою нетерпляче тупцювали навколо машини.

— Куди подівся Кир?! — накинулась я на своїх помічниць так, начебто вони обіцяли охороняти його.

— Туди, — Тигра кивнула в бік центральної вулиці, — пішов. А що?

— Дівчиська, дико перепрошую, не до вас зараз… До речі, не губіться, для вас, може, буде деяка дрібна робота. Загалом, я протягом години сюди під’їду та все поясню.

— Нічого собі! — на правах близької родички Настуся вирішила бунтувати. — Цілу годину чекати на тебе?!

— Робота, є робота, — обірвала її Тигра.

Подальших «тьорок» я не розчула, бо кинулася навздогін за Кирилом, який, втім, особливо й не втікав.

— Підвезти? — я наздогнала початкуючого сценариста і розчинила пасажирські дверцята.

— Ні, — Кир відмахувався, — я сам.

— Як же ти сам можеш когось підвезти, якщо в тебе немає авто? Сідай. Розмова є.

Кирило спочатку зазирнув у салон, ніби щоб розгледіти, чи не ховається хто на задніх сидіннях, і лише по тому обережно сів у машину.

— У яких ти стосунках із Ларисою? — з ходу запитала я.

— У гарних. Ми дружимо, я б сказав, — Кирило всією поведінкою давав зрозуміти, що не має нічого проти моїх намагань розслідувати цю справу. А ось коли почну лізти в творчість колективу, тоді, звичайно викличу його роздратування. Можливо, Ксенія все-таки помилялася, й зараз Кир був щирий.

— А з Аллою?

— Теж у гарних. Ну… У поверхово-приятельських.

— А з Ксюшею?

Пауза тривала недовго.

— Я любив її.

— Чому ти говориш у минулому часі? Про Аллу з Ларисою в теперішньому, — а про Ксюшу — в минулому?

Хлопець так нервував, що десь у глибині моєї наївної душі причаїлася надія на його добровільне зізнання у викраденні акторок.

— Та тому… та тому… — Кирило набрав повні груди повітря. — Тому, що Ксюха — розумна. Вона ніколи б не попалася на чиюсь вудку. Лара й Алла могли зникнути через дурощі. Ксюха — ні. Раз вона зникла, значить, сталося щось справді серйозне… А ви в театр бавитеся…

Його поведінку, як і раніше, можна було однаковою мірою вважати як підозрілою, так і природною для даного ступеню хвилювання.

— Таких збігів не буває. Якщо дівчатка зникли майже одночасно, виходить, і Алла, й Лариса, й Ксенія вляпалися в одну й ту саму історію. Якщо вже говорити в минулому часі — то про всіх. Повір моєму досвіду.

— Вам легко! — Кирило раптом перейшов на крик. — Для вас вони всі однакові — випадки для збільшення досвіду… На чужих нещастях досвіду не наберетесь! На своїх набирайтеся!

Подумки я зауважила, що Кирило, до всього, ще й рідкісний хам.

— Припинити істерику! — на правах старшої за віком скомандувала я. — Ти збирався запропонувати мені збільшення гонорару? За що?

Кир усе-таки опанував себе.

— За ретельніший підхід до пошуків Ксенії. Навіть якщо вона влаштувала це своє зникнення навмисно, щоб пограти мені на нервах.

— Що, можливий і такий варіант? Чим же ти заслужив подібну зловмисність? Чи в Ксенії просто пристрасть до спекуляції на почуттях?

— Не знаю. Я припускаю будь-які варіанти. Головне, знайдіть її швидше. Поки я не збожеволів остаточно. Про гонорар я серйозно. Поговорю з батьком і назву конкретні цифри.

— Не варто. Я тільки хотіла з’ясувати, чим викликана твоя підвищена увага до зникнення Ксюші. Шумилов заплатив достатньо за пошуки всіх трьох зниклих.

Я заявила, що не збиралася віддавати комусь перевагу. Тим більше, що була впевнена: Ксенію слід шукати там само, де й інших.

Кирило нічого не відповів. Здається, я домоглася свого. Якщо він знає про місцезнаходження Лариси й Алли, то, поза сумнівом, зобов’язаний перевірити, чи не потрапила туди ж і Ксенія. Звичайно, якщо досі ще не перевірив. Так чи інакше, якщо простежити за Кирилом, можна розраховувати на з’ясування багато чого.

— І як я тільки міг подумати, що ви підете мені назустріч… — по тривалому роздумі буркнув Кирило і, не прощаючи, вискочив із авто.

Я почекала, поки сценарист зникне за рогом, і діловито рушила слідом. Як не сумно, Кир подався просто додому. Переглядаючи складені Жориковими «хлопцями» досьє, я спеціально звернула увагу на його адресу. Хлопець мешкав із батьками в елітній новобудові, населеній суцільно успішними бізнесменами, а тому нашпигованій охоронцями та охоронною технікою. Ховати розшукуваних акторок під таким наглядом було неможливо, тому я засмутилася: до місця подій Кирило після розмови зі мною не помчав, а отже, тепер доведеться шпигувати за його під’їздом, що може протривати вічність. Втім, було б нерозумно розраховувати на щось інше. Ще вчора я вирішила, що до стеження залучатиму Тигру. Настуся і Тім погодяться їй допомогти. А я зміню дітей на нічний час. Ось вам і позмінне стеження, краще за будь-яких оперативників.

Звичайно, не можна було залишати зараз під’їзд без нагляду навіть на п’ятнадцять хвилин. Я вирішила перестрахуватися.

— Агов, малий! — покликала я безпритульного років дванадцяти, котрий насуплено проминав мене, дзвякаючи авоською з пляшками. — Можна тебе попросити про послугу? Постеж он за тим під’їздом, поки я повернуся. Я швиденько. Розповіси, хто входив, хто виходив. Отримаєш п’ятірку. Згода?