Бар «Когут» - Джон Гришем

З любов’ю,

Марк.

Передусім у понеділок вранці вона відповіла:

Дорогий Марку!

Мені шкода, що Ви так засмучені Я просто виконую свою роботу, і ця робота вимагає від мене залучити Вас до обговорення плану погашення боргу. В окрузі Колумбія дуже багато хороших робочих місць, і я певна, Ви знайдете гідну роботу юристом. Просто тримайте мене в курсі Ваших пошуків.

Моргана Неш, представниця державного сектору.

Марк відповів:

Дорога пані Неш!

Яких ще пошуків? Нічого нема. Я зараз лікуюсь, і мій психотерапевт порадив мені не звертати на Вас уваги. Звиняйте..

Марк.

17

У ПОНЕДІЛОК ВРАНЦІ, дочекавшись, коли всі підуть на заняття і будинок спорожніє, вони перевезли Золині речі в її нове житло на третьому поверсі над баром «Когут». Якщо її нові «хороми» й не справили на неї враження, вона ніяк це не показувала. Вона розпакувала свій одяг і різні дрібнички з усмішкою і здавалася задоволеною своєю схованкою. Це ж не назавжди. Дитиною в Нью-арку вона жила в набагато гірших умовах без жодної можливості усамітнитися. Марк і Тодд і гадки не мали, наскільки бідною була того часу її сім’я.

Поки підрядник із бригадою працьовитих і, безперечно, нелегальних словаків працювали над перетворенням комірчини на санвузол, компаньйони йшли вулицею на пізній ланч. За салатами і крижаним чаєм Тодд окреслив основні правила їхньої співпраці. Вони житимуть у світі готівки, ніяких кредитів — картки залишають сліди. Вони домовилися з Мейнардом про оренду в обмін на працю. Тодд і Марк працюватимуть у барі по двадцять п’ять годин на тиждень, і це ніде не буде зазначено. Мейнард також погодився, що це покриє витрати і за комунальні послуги, інтернет і кабельне телебачення; також він дозволив їм користуватися своєю адресою для очікуваної ними пошти. Здається, йому сподобалася ідея мати при собі трьох приятелів-адвокатів, що переховуються в його домі, і він, вочевидь, не вбачав відмінності між юридичною консультацією і адвокатською фірмою. Зайвих питань Мейнард не задавав.

Була якась іронія в тому факті, що їхнє прагнення уникати кредитів підживлювалося спільним боргом у 600 тисяч доларів, отриманих у кредит, але їм тоді було не до іронії.

Вони ще раз відвідали тіньового «консультанта з безпеки» і купили липові водійські права для Золи — її єдине посвідчення особи. Як тільки вона стала Золою Паркер, друзі купили їй новий стільниковий телефон, але залишили й старий, щоб знати, якщо хтось їх шукатиме. Їх усіх могли засудити орендодавці, але то марна справа, бо Марк Фрейжер, Тодд Лусеро і Зола Маал вже не існували й, очевидно, покинули місто. Із часом їхні позикові консультанти оголосять їх такими, що не виконують зобов’язання за боргами, але до цього ще було кілька місяців. А втім, важко ефективно засудити того, кого неможливо знайти. Вони намагатимуться уникати всіх старих друзів, але оновлюватимуть сторінки у Фейсбуці, хоч і не так активно, як раніше. Із ЮШФБ жодних контактів не матимуть, упевнені, що адміністрація не помітить їхньої відсутності на заняттях.

Інколи Золу вражала ця змова. Це безумство, яке, безперечно, погано закінчиться, але тут їй було безпечніше, а для неї головне — саме безпека. Щодо її компаньйонів, то вони або надто самовпевнені, або робили добру міну при поганій грі. У думках вона розуміла, що вони й самі не знають, що їм робити, але ентузіазму в них хоч відбавляй. Крім того, вона хоч і з неохотою, але визнала, що її втішає їхня вірність.

Марк посерйознішав і підняв тему особистого життя. Важливо не зав’язувати нових дружніх взаємин і уникати тривалих стосунків — віднині жодних побачень. Ніхто не має знати про їхню аферу. Треба збудувати навколо їхньої компанії непробивну стіну.

— Ти з мене смієшся? — перервала його Зола. — Ми тільки-но поховали мого коханого, а ти думаєш, я зразу почну з кимось зустрічатися?

— Аж ніяк, — заперечив Марк. — Ні Тодд, ні я наразі ні з ким не зустрічаємося, і було б непогано, аби так залишалось надалі.

— Послухай, Золо,— додав Тодд. — Якщо тобі потрібен секс, то і я, і Марк завжди в твоєму розпорядженні. Все має бути тільки поміж нами, розумієш?

— Не діждетесь, — відповіла вона зі смішком. — Зараз у нас і без того все надто складно.

— Гаразд, просто май на увазі, — сказав Тодд.

— Це твоя найкраща репліка для підкату: «все має бути тільки поміж нами»?

— Не знаю. Ніколи раніше так не говорив.

— От і не кажи більше. Не подіє.

— Та я жартую, Золо.

— А ось і ні. У тебе щось там було з тією красунею Шерон, із якою ти торік ходив на побачення?

— Щось там було.

— Давайте домовимось, — озвався Марк. — Якщо когось підчепимо, сюди не приводити, гаразд?

— Хай буде так, — погодилась Зола. — Що там наступне в списку?

— Немає в нас ніякого списку, — промовив Марк. — У тебе ще є запитання?

— Скоріше сумніви, ніж запитання.

— Уважно слухаємо, — заохотив Тодд. — Це великий момент у нашому житті, наш зоряний час. То викладемо всі карти на стіл.

— Добре. Я дійсно сумніваюся, що здатна підсовувати адвокатські послуги пацієнтам із тілесними ушкодженнями в палатах невідкладної допомоги. Сумніваюсь і в тому, що ви самі знаєте, як це робити.

— Ти маєш слушність, — сказав Тодд, — але ми навчимося. Просто мусимо. Інакше нам не вижити.

— Ох, Золо, — долучився Марк. — Я певен усе в тебе вийде само собою. Приваблива чорношкіра дівчина в гарній сукні, можливо, з короткою спідничкою, і на стильних підборах. Та я б тебе миттю найняв, якби моя дружина розбилася в автоаварії.

— Єдина моя гарна сукня — це та, в якій я була на похороні.

— Ми оновимо твій гардероб, Золо, — пообіцяв Тодд.— Ми вже не студенти, а справжні фахівці. Тримаємо фасон. Це закладено в бюджет фірми.

— Це поки що єдина багатообіцяюча річ, що я від вас почула. А тепер скажіть,