Бар «Когут» - Джон Гришем

— Де ви працюєте? — спитав Марк, позираючи на годинник.

— У службі доставки. Хороша робота, я не можу її втратити.

Хороша робота? Золоте дно! За КСС гонорар тисяча доларів. За перевищення, мабуть, дешевше, але згадка про вигідну роботу підвищувала ставку. Справа є справа. Марк сказав:

— Дивіться, мій гонорар тисяча доларів, і за це я зведу перевищення до підвищеної, що врятує від тюрми.

Він знову подивився на годинник, немов над ним тяжіли важливіші справи.

Юнак із надією подивився на матір, яка похитала головою і промовила:

— Ти напартачив, не я.

Потім звернулася до Марка:

— У мене при собі тільки триста. Можна я заплачу решту пізніше?

— Так, але треба буде виплатити перед наступною датою суду. Покажіть повістку.

Юнак дістав її з кишені та передав Марку. Той швидко переглянув написане: Бенсон Тейпер, двадцять три роки, неодружений, проживає на Емерсон-стрит у Північно-східному квадранті Вашингтона.

— Гаразд, Бенсоне, — сказав Марк. — Ходімо побачимося із суддею.

НАВІТЬ ПРОДАЖ ПОСЛУГ клієнтам у коридорі біля залу суду сильно діє на нерви, особливо новачкові, який удає адвоката, але коли заходиш у зал, аби зіткнутися із жорнами правосуддя, — це вселяє жах. У Марка підгиналися коліна, коли вони йшли центральним проходом. Грудка в його животі розросталася з кожним кроком.

«Зосередься, кретине, — казав він подумки. — Не виказуй страху. Все це лише гра. Якщо Даррелл із цим дає раду, то й ти впораєшся». Він указав на місце в середньому ряді, диригуючи рухом, наче це був його зал, і прошепотів матері юнака: «Сідайте тут». Вона сіла, а вони пішли до першого ряду й сіли там. Бенсон передав Маркові 300 доларів, і той оформив договір на надання юридичних послуг, ідентичний тому, що він сам нещодавно підписав на користь Горді з повіреним Престоном Клайном. Підписавши договір, вони сиділи й спостерігали за парадом.

У кількох футах перед ними був бар’єр — поперечина висотою до колін, — який відділяв глядачів від гущавини подій. За ним були два довгі столи. Той, що праворуч, покривали стоси паперів, і біля нього копирсалися декілька молодих прокурорів, які перешіптувалися і жартували, докладаючи до стосів нові документи. Той, що ліворуч — майже порожній. Двоє нудьгуючих адвокатів, опершись на нього ліктями і нахилившись один до одного, тихенько про щось розмовляли. Діловоди сновигали туди-сюди, роздаючи документи юристам і судді Гандлфорду. Хоча йшов суд, в секторі суддівської лави все гуло, наче біля прокатного стану, і здавалося, що ті, хто створював цей гамір, не дуже про це хвилювались. Великий плакат попереджав: «Мобільні телефони заборонені. Штраф —100 доларів».

Суддя Гандлфорд, здоровенний білий бородань за шістдесят, зосереджено працював у штатному режимі. Перевантажений підписуванням ордерів, він лише зрідка підіймав очі.

Діловод озирнув натовп і вигукнув ім’я. У прохід вийшла висока жінка років п’ятдесяти, хвилюючись, пройшла крізь хвіртку бар’єру і постала перед очі судді. Вона опинилася там через КСС і якось спромоглася зайти так далеко без голодного адвоката обіч. Марк записав її ім’я: «Валері Бланн». Він знайде її ім’я в списку слухань і подзвонить їй пізніше. Вона не визнала вини, і їй було призначено повторне слухання наприкінці лютого. Суддя Гандлфорд ледь підняв очі. Діловод вигукнув наступне ім’я.

Марк, важко глитнувши, зібрався з духом і пройшов через хвіртку. Солідно, «по-адвокатськи» насупившись, він підійшов до столу обвинувачення, узяв копію списку слухань і пройшов до столу захисту. Підійшли ще два адвокати. Один пішов. Вони підходили, йшли геть, і ніхто не звертав на них уваги. Прокурор пожартував, отримавши кілька смішків. Суддя, здавалося, задрімав. Марк обернувся до залу і побачив позаду матері Бенсона Золу, яка сиділа із широко розплющеними очима, пильнуючи за кожним рухом. Тодд пробився до переднього ряду, аби бачити все зблизька. Марк підвівся і підійшов до діловодки, що сиділа обіч суддівської лави, дав їй картку й повідомив, що він захищає інтереси пана Бенсона Тейпера. Вона байдуже підняла на нього очі, мовляв, а мені то що?

Коли вигукнули ім’я Бенсона, Марк устав і махнув клієнтові. Пліч-о-пліч вони встали перед суддею Гандлфордом, який уже взагалі не ворушився. Не кваплячись, підійшла обвинувачка, і Марк назвався. Її звали Гедлі Кавінесс і вона була надзвичайно приваблива: чудова фігура, коротка спідниця. Марк дав їй свою картку, вона дала свою. Суддя промовив:

— Пане Тейпере, ви наче маєте представника захисту, тому я припускаю, що ви не визнаєте своєї провини?

— Усе правильно, Ваша честь, — сказав Марк свої найперші слова в суді. І тим самим порушив, разом із обома своїми співучасниками, статтю 54Б Кримінального процесуального кодексу округу Колумбія: несанкціонована юридична практика; що карається штрафом до однієї тисячі доларів і не більше ніж двома роками тюремного ув’язнення. І нема тут нічого страшного. Тому що, згідно з їхніми ретельними дослідженнями, за останні сорок років у окрузі Колумбія притягли до відповідальності за цією статтею лишень одного самозванця. Йому присудили шість місяців, із них — чотири умовно, і то лише тому, що він бешкетував.

За мірками злочинної поведінки, несанкціонована практика — просто дрібна образа. Ніхто ж від того не постраждає. Навпаки, вони втрьох сумлінно захищають інтереси своїх клієнтів. Допомагають правосуддю. І так далі, і тому подібне. Вони могли логічно обґрунтовувати свою облуду годинами.

Тодд буквально затамував подих, коли його компаньйон постав перед суддею. Невже це й справді так легко? Маркові, безперечно, личить ця роль, а його костюм був навіть кращим, ніж у інших юристів за обома столами. До речі, що там із іншими юристами? Скільки з них намагаються вижити під борговими завалами?

Зола сиділа на краєчку крісла, очікуючи, що зненацька хтось підніметься й гукне: «Це несправжній юрист!» Але нікому не було діла до адвоката Апшо. Він гладесенько-рівнесенько приєднався до механізму — просто ще один із десятків трибів. Спостерігаючи за подіями в залі десь півгодини, Зола помітила, що деякі юристи сторони захисту знали одне одного, а також одного-двох обвинувачів і взагалі почувалися тут як у себе вдома. А деякі трималися поодиноко і ні з ким не розмовляли — тільки із суддею. Але це не мало жодного значення. Бо це суд у справах порушень дорожнього руху, процедура для всіх одна, і вона незмінна.

Бенсону призначили з’явитися в суд через місяць. Суддя Гандлфорд записав його ім’я; Марк сказав: «Дякую, Ваша честь» і вивів клієнта із залу.

Найсвіжіша міська юридична контора матиме кілька тижнів, аби розібратися, що робити