Бар «Когут» - Джон Гришем

СС Ваґнере!

Вибачте, якщо я Вас образив. Не певен, що Ви усвідомлюєте під яким тиском я перебуваю на нинішньому етапі життя. Усе йде не за планом, а майбутнє видається сумним. Я проклинаю той день, коли я вирішив піти до юридичної школи, і особливо до цієї Фоґґі-Боттом. Чи знаєте Ви, що такий собі субчик із Волл-стрит, власник мережі юршкіл, заробляє з однієї тільки ЮШФБ двадцять мільйонів на рік? І це лише одна з вісьмох у його портфелі! Крутезно! Оглядаючись назад, я б краще цю школу купив, аніж до неї вступив.

Так у Вас немає мого телефонного номера. Згідно із численними позовами проти СС, найбільше зловживань фіксувалися у телефонних розмовах, які майже ніколи не записувалися Давайте обмежимося електронною поштою, бо те, що написане, — не вивезеш і волом.

Ваш усе ще друзяка,

Тодд Лусеро.

УСЮ СУБОТУ ВОНИ ВІДМИВАЛИ, фарбували та виносили лантухи сміття. «Номер люкс» Золи насправді мав три кімнати: одна під ліжко, одна під вітальню-контору і комірчина, що мала потенціал. Вони вмовили Мейнарда дозволити їм знести стіну й додати двері. Один із Мейнардових кузенів був підрядником без ліцензії й час від часу виконував роботи, не марудячись із офіційними дозволами. За тисячу баксів готівкою він обіцяв зробити нашвидкуруч невелику душову кабіну, унітаз і раковину та переобладнати комірчину на санвузол. Тодд і Марк сумнівалися, що на Золу це справить враження, але в неї і справді не було вибору.

Вона так і не погодилася стати компаньйонкою їхнього підприємства, але це було питанням часу.

ДЕНЬ ВИДАВСЯ ПРОХОЛОДНИМ і сонячним, і Зола вирішила подихати свіжим повітрям. У суботу рано-вранці вона вийшла з квартири й пішла до Національної алеї, де сіла на сходах меморіалу Лінкольна й розглядала туристів. Дивлячись на монумент Вашингтона та будинок Капітолію віддалік, вона думала про батьків і брата, яких засадили, наче в’язнів, у жахливий центр утримання очікувати депортації. Перед нею відкривався величний краєвид, де кожний будинок і пам’ятник символізував нездолану свободу. А перед їхніми очима, якщо й був якийсь краєвид, то це огорожа й колючий дріт. Завдяки їхній самопожертві Золі було дароване громадянство США, постійний статус, задля якого вона сама нічого не зробила. Вони працювали не покладаючи рук у країні, якою пишалися, мріючи, що надійде той день, коли вони стануть її громадянами. Яку вигоду їх висилка принесе великій нації іммігрантів? У цьому не було жодного сенсу, і це здавалося несправедливо жорстоким.

Зола намагалася гнати з голови думки про Горді. Його трагедія лишилася позаду, і зациклюватися на ній було безглуздо. У них і так нічого не вийшло б, вона просто обманювалася, якщо думала інакше. Але він досі був там, і вона не могла позбутися почуття провини. Зола неквапом пройшла повз Дзеркальний басейн, намагаючись уявити це місце наповненим 250 тисячами чорношкірих в 1963 році, коли доктор Кінг описував їм свою мрію. Її батько завжди казав, що велич Америки в тому, що тут хто завгодно може втілити свою мрію, а зробити це можна працею і самопожертвою.

Наразі його мрії перетворилися на кошмари, і вона нічим не могла йому допомогти.

Біля Монумента Вашингтону вона стала в довгу чергу охочих піднятися вгору, але невдовзі їй набридло стояти й вона пішла далі. Їй подобалися музеї Смітсонівського інституту, і вона провела кілька годин, занурившись в американську історію. За весь день їй жодного разу не спала на гадку юридична школа чи пошук «гідної роботи юристом».

Пізніше в той же день Тодд надіслав їй повідомлення із запрошенням на «ще один вишуканий обід». Але вона відмовилась, мовляв, у неї свої плани. Вона почитала книжку, подивилася старе кіно і одразу після одинадцятої лягла спати. Будинок розривався від гучної музики і буйства студентів, які бігали туди-сюди — у середину й назовні. Суботня ніч у великому місті. Близько першої ночі її розбудила сварка в коридорі, але вона все-таки спромоглася заснути.

Зола спала глибоким сном, коли хтось загрюкав у двері. Іммігрантам, особливо нелегальним, правила гри були добре відомі: завжди тримай одяг і взуття поряд, як і телефон, не підходь до дверей, молись і сподівайся, що це не ІМП. А якщо це вони, то все одно виб’ють двері, й нікуди ти не дінешся. Проте Зола була така сама законна громадянка, як і будь-який імпівець, і тому не грала за цими правилами.

Не тямлячись від страху, вона натягнула джинси. Грюкіт не стихав, і за дверима гучно заволали: «Відчиняй! Імміграційна поліція!». Вона принишкла в кімнаті й із жахом витріщилася на двері; її серце калатало, як відбійний молоток. Схопивши телефон, вона майже набрала Марка, наче він міг прибігти о другій ночі та врятувати її. Грюкіт припинився. Голосів було не чути, лише човгання ніг. Вона вирішила, що зараз почнуть вибивати двері, але нічого не відбувалося. Тиша. Відтак десь наприкінці коридора почувся сміх.

Чи справді то були імпівці, чи то чийсь пришелепкуватий жарт? Вона чекала, затамувавши подих. Проходили хвилини, а вона стояла, заклякши в пітьмі, не сміючи й писнути. Імовірно, імпівці, бува, заходять поставити кілька запитань, але ж не серед ночі, чи не так? І взагалі, якщо імпівці й приходять, то правильно виконують свою роботу — не грюкають у двері й не ідуть, якщо ніхто не відповів.

Незалежно від того, хто там насправді був, шкоди їй було завдано. Зола повільно повернулася в спальню, одягла светр, взулася і ще трохи почекала. Заспокоївшись, вона відчинила двері, визирнула в коридор, подивилась ліворуч і праворуч і, нікого не побачивши, вийшла й зачинила за собою двері. Відкривши запасним ключем квартиру Горді, вона зайшла всередину і, не ввімкнувши світла, випросталася на незастеленому матраці.

Заснути було неможливо. Більше так жити не можна. Якщо вже обидва її друга настільки збожеволіли, що почали нове життя, то й вона спробує щастя разом із ними.

МОРГАНА НЕШ НАДІСЛАЛА ЛИСТА:

Дорогий Марку!

Мені дуже шкода Вашого друга, і я розумію, чому Ви так засмучені Проте давайте спробуємо прояснити ситуацію з «Несе Скелтон» і почнемо розмову про графік виплат.

Прийміть мої співчуття

Моргана Неш, представниця державного сектору.

У неділю вранці Марк відкрив вогонь у відповідь:

Дорога пані Неш!

Дякую за Ваші співчуття вони багато для мене значать. Здається мене звільнили з «Несе Скелтон», звільнили ще до того, як я почав там працювати, і це