Бар «Когут» - Джон Гришем

Після обіду Марк перевдягнув костюм — він тепер мав цілих три, — а Тодд одягнув. Вони прийшли в суд о першій годині й заходилися вудити клієнтів, джерело яких здавалося невичерпним. Спочатку вони працювали разом, навчаючись у процесі деяким незначним хитрощам. Ніхто не звертав на них уваги, і вони заспокоїлися, розчинившись серед інших юристів, що сновигали по просторій будівлі суду.

Біля шостого відділу Тодд приклав телефон до вуха, маючи важливу розмову з удаваним абонентом. Достатньо гучно, щоб усі чули, він сказав: «Слухай, я вже владнав сотню справ про КСС супроти тебе. Отож припини годувати мене цим лайном. Той малий видмухав нуль, крапка, нуль-дев’ять, лише трохи більше дозволеного, і в нього ідеальна водійська картка. Годі ходити околясом. Зведи до необережного керування або я матиму розмову із суддею. Якщо ти мене змусиш, я доведу справу до судового процесу, і буде як минулого разу, коли я збив із пантелику поліціянтів і суддя взагалі зняв звинувачення». Він замовк і якийсь час слухав німий телефон, відтак промовив: «Оце вже інша річ. Я забіжу через годину підписати угоду».

Коли він засовував телефон до кишені, підійшов чоловік і спитав:

— Скажіть, а ви адвокат?

ЗОЛА, ДОСІ ВДЯГНЕНА В ПОВСЯКДЕННЕ, ходила з однієї зали суду до іншої, приміряючись до відповідачів, які не мали адвокатів. Судді часто питали їх, де ті працюють, чи одружені й таке інше. Переважно ті мали не дуже вражаючу роботу. Імена перспективних вона занотовувала. Узявши список слухань за взірець, вона склала свій перелік імен і адрес для телефонування. Через пару годин їй набридла виснажлива монотонність судочинства незначних кримінальних злочинів.

А втім, як би там було нудно, все-таки веселіше, ніж сидіти на заняттях і хвилюватися через адвокатський іспит.

О П’ЯТІЙ ВОНИ ЗАЙШЛИ до бару «Когут» і сіли за кутовий столик. Марк приніс із бару два пива й содову й замовив сандвічі. Він мав працювати з шостої вечора до півночі, отже, напої та їжа були за рахунок закладу.

Вони були задоволені першим днем роботи. Тодд заарканив одного клієнта у справі з КСС і з’явився перед очима судді Канту. Обвинувач зауважив, що ніколи раніше Тодда не бачив, а той відповів, що вже рік, як тут крутиться. Марк знайшов напад без обтяжливих у дев’ятому відділ і постав перед суддею, який зміряв його очима, але нічого не сказав. За кілька днів їхні обличчя збуденіють.

Їхній улов склав тисячу шістсот доларів готівкою плюс векселі ще на тисячу чотириста. На додаток їхній заробіток ніде не значився і не оподатковувався, отже, в них аж у голові паморочилось від такого перспективного золотовидобування. Родзинкою їхньої афери була зухвалість. Ніхто в здоровому глузді не стане перед суддею, видаючи себе за юриста.

19

ОПІВНОЧІ МАРК ПІДНЯВСЯ сходами на четвертий поверх і увійшов у свою тісну квартирку. Тодд сидів на дивані з ноутбуком. На хиткому кавовому столику, який вони купили за десять баксів, стояли дві порожні бляшанки з-під пива. Марк дістав одну бляшанку з маленького холодильника і впав у крісло навпроти дивану. Геть виснаженому, йому треба було поспати.

— Над чим працюєш? — запитав він.

— Груповий позов. Уже чотири таких висунуто проти «Свіфтбанку», і на вигляд усе легко і просто — телефонуєш одному з тих адвокатів, підписуєш і все. Гадаю, настав час діяти. Ті хлопці рекламуються як навіжені, але тільки через інтернет. Телевізійної реклами ще нема, і я гадаю саме тому, що кожна окрема скарга з тих позовів мізерна за вартістю відшкодування. Це тобі не справи про тілесні ушкодження з великими сумами. Тут шкода не така велика — кілька баксів за фіктивні платежі абощо, які «Свіфтбанк» приписує в щомісячну звітність. Смисл у тому, що їх дуже багато, можливо, мільйон клієнтів, ошуканих банком.

— Я бачив, як генеральний директор виступав сьогодні перед Конгресом.

— Так, це було справлене кровопускання. Чолов’ягу гамселили і зліва, і справа. Він жахливий свідок, у сенсі, чувак буквально обливався потом — комітет задав йому жару. Всі вимагали його відставки. Один блогер вважає, що «Свіфтбанк» настільки погано себе показав, що не має іншого вибору, окрім як швидко все владнати й рухатися далі. Він думає, що банк виплатить приблизно мільярд за колективними позовами, потім витратить чималі гроші на нову рекламну кампанію, аби спокутувати свої гріхи.

— Усе як завжди. Реклі не згадували?

— О, ні. Той ховається за надійною стіною компаній-пустушок. Я шукав кілька годин і не знайшов жодної згадки про нього або його ширми. Я вже думаю, чи правий був Горді щодо причетності Реклі до «Свіфтбанку»?

— Ладен закластися, він мав слушність, але треба як слід покопатись.

Якусь мить панувала тиша. Зазвичай Марк і Тодд увімкнули б телевізор, але вони ще не дзвонили в кабельну компанію. Спочатку вони хотіли підключитися до проведеного в бар, але потім вирішили, що не готові відповідати на купу запитань установника. Обидва їхні пласкі телеки стояли в кутку.

Зрештою Марк сказав:

— Ґорді, Горді. Як часто ти про нього думаєш?

— Багато, — сказав Тодд. — Повсякчас.

— Ти питаєш себе, що ми тоді могли зробити інакше?

— Якщо чесно, так. Ми могли б зробити так чи інакше, але Ґорді був не в собі. Не думаю, що нам вдалося б його зупинити.

— І я так думаю. Мені його бракує. Дуже бракує. Цікаво, що він подумав би, якби побачив нас зараз?

— Ґорді, якого ми колись знали, сказав би, що ми подуріли. Але той, пізніший Ґорді, напевне жадав би приєднатися до нашої контори.

— Безперечно, на правах старшого компаньйона.

Вони вичавили із себе короткі смішки. Марк сказав:

— Я колись читав оповідання про хлопця, який наклав на себе руки. І там один мозкоправ усе міркував про марність намагань таке зрозуміти. Бо це просто неможливо, у цьому немає ніякого сенсу. Якщо людина дійшла до межі, вона вже перебуває в іншій реальності, яку ми просто не розуміємо. А якщо ти все-таки зрозумів її, отже, ти й сам у біді.

— Ну, я не в біді, бо мені ніколи цього не зрозуміти. Так, він мав цілу купу проблем, але самогубство не вихід. Він міг зав’язати з алкоголем, регулярно приймати ліки, владнати все з Брендою