💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Детективи » Бар «Когут» - Джон Гришем

Бар «Когут» - Джон Гришем

Читаємо онлайн Бар «Когут» - Джон Гришем
а ти будеш на третьому.

— А кухня там є?

— Насправді немає, але згодом тобі не потрібно буде готувати.

— А санвузол?

— Оце справді проблема, — сказав Тодд. — Єдиний санвузол на четвертому поверсі, але ми щось придумаємо. Це не ідеальне місце, Золо, але всім нам важко. Кілька місяців перекантуємось, а там подивимось.

— Це чудове місце для схованки, — запевнив Марк. — Згадай Анну Франк, яка ховалася від нацистів, тільки не так суворо, розумієш?

— Це має мене втішити?

— Певно, треба було підшукати іншу аналогію.

— А що Мейнард? — спитала Зола. — Як багато він знає?

— Я працював на нього три роки, — сказав Тодд. — Нормальний чувак. Звісно, пронозливий, крутий букмекер і все таке інше, і він гадки не має, що таке правова консультація. Він думає, що ми досі навчаємося в школі, але насправді йому байдуже. Ми з ним домовились, що будемо відробляти орендну платню, працюючи в барі. Він погодився.

— Відверто кажучи, — промовила Зола, — не уявляю себе фахівцем із КСС-справ штибу того пролази Кромлі.

— Авжеж, ні, Золо, — сказав Марк. — Згідно з нашими спостереженнями, усі ці пролази — чоловіки, здебільшого білі. Ти не підходиш, тому що, скажімо так, привертатимеш увагу.

— І яка в мене буде спеціалізація?

— Конторська робота, — відповів Тодд.

— Якось не звучить. І де та контора?

— Твоя комірка. Оце і є нова контора «Апшо, Паркер і Лейн». АПЛ. Адвокатські Послуги Лиходіїв.

— Дотепно.

— Ми ось що придумали. Будеш працювати в сфері особистої шкоди, яка, про що ми знаємо завдяки нашій чудовій юридичній освіті, досі найприбутковіша галузь вуличного права.

Наче вони це репетирували, в гру вступив Марк:

— Ми бачимо тебе в чекальнях невідкладної допомоги, де ти будеш хомутати травмованих позивачів. У цьому місті більшість із них чорношкірі, тому тобі буде легше знайти до них підхід. Вони довірятимуть тобі й захочуть тебе найняти.

— Я не розуміюся на законах про особисту шкоду.

— Авжеж, розумієшся. Ти бачила силу-силенну рекламних роликів по телебаченню від усіляких бариг, що жебрають клієнтів. Вони не найрозумніші люди, тому особливих складнощів у тебе на цьому фронті не виникне.

— Дякую.

— Достатньо лише парочки путніх автомобільних аварій, щоб добре заробити, — додав Тодд. — Я познайомився з одним адвокатом у «Рудому котярі», так він ледь не помирав із голоду. Якось, під час ожеледі, він послизнувся і впав, опинився в лікарні, де познайомився з мотоциклістом, який потрапив у аварію. Через рік цей адвокат відсудив на користь того постраждалого мотоцикліста майже мільйон доларів і взяв третину собі.

— Ось так просто? — запитала вона.

— Атож. Люди постійно потрапляють у аварії, і їх завжди привозять до лікарень. Там ти на них і чекатимеш.

— Це спрацює, Золо, тому що ми зробимо все, щоб це спрацювало, — переконував Марк. — Тільки ми втрьох, один за всіх, і всі за одного. Рівноправні компаньйони до переможеного кінця.

— А що є метою, хлопці? Що в підсумку гри?

— Виживання, — відповів Тодд. — Ми виживемо, переховуючись і прикидаючись іншими людьми. Будемо пробиватись уперед, бо зворотного шляху немає.

— А якщо нас упіймають?

Марк і Тодд цмулили трунки, міркуючи над запитанням. Зрештою Марк промовив:

— Якщо нас упіймають, втечемо. Ось і все. Просто зникнемо.

— І так усе життя в бігах, — зітхнула Зола.

— Ми й зараз в бігах, — озвався Тодд. — Можливо, ти не бажаєш цього визнавати, але ми постійно від чогось тікаємо. У нашому житті немає нічого тривкого, тому іншого вибору в нас і немає — тільки тікати.

Марк хруснув пальцями і сказав:

— Така справа, Золо. Оскільки ми встряли в це всі разом, то й будемо вірними одне одному нерозлучними друзями до самого кінця. Давайте тут і зараз домовимось, що, коли буде потреба, ми й підемо разом.

— Куди підемо?

— Цим будемо перейматися, коли настане той час.

— А як же наші рідні? — запитала вона. — Що їм сказати?

Хлопці замовкли, і це мовчання було відповіддю.

— Ні, — промовив Марк, — я нічого не казав матері. У неї зараз і без того проблем вистачає. Вона гадає, що я досі вчуся, а після випуску на мене чекає чудова робота, і все йде як по маслу. Мабуть, зачекаю пару місяців, а потім скажу, що взяв на семестр академвідпустку. Не знаю. Щось придумаю.

— А ти? — звернулася вона до Тодда.

— Так само. Зараз мені бракує мужності розказати батькам. Навіть не знаю, який із правдивих варіантів звучить гірше. З одного боку, двісті тисяч боргу й відсутність роботи. З іншого боку, я кинув школу й вирішив заробляти бабки, продаючи послуги п’яним водіям за готівку під фальшивим іменем. Як і Марк, зачекаю, а потім щось придумаю.

— А якщо ваш план провалиться і буде вам лихо?

— Такого не станеться, Золо, — відповів Марк.

— Хотілося б мені вам вірити, але я не впевнена, що ви розумієте, про що кажете.

— Ми теж; не впевнені, — промовив Тодд. — Але ми прийняли рішення без вороття. Ставлю питання руба: ти з нами чи ні?

— Ви забагато просите. Чекаєте від мене, що я відкину три роки навчання в юридичній школі.

— Облиш, Золо, — сказав Марк. — Що вона тобі дала, та школа? Нічого. Тільки життя зруйнувала. А ми пропонуємо вихід. Можливо, бруднуватий, але іншого наразі не маємо.

Вона захрумтіла начос і роззирнулася. Бар був заповнений молодими чоловіками тридцяти-сорока років, усі пили та дивилися баскетбол і хокей на великих екранах. Були й жінки, але небагато. Студентів майже не було.

— І ви обидва тут працюєте? — спитала вона.

— Атож, — відповів Тодд. — Це набагато приємніше, ніж сидіти в аудиторії чи зубрити, готуючись до адвокатського іспиту.

— І які умови партнерства?

— Ми складаємо в загальний казан гроші на прожиття за цей семестр. По десять тисяч із кожного. Це покриває початкові витрати: нові комп’ютери, телефони, офісне обладнання, документи, кращий одяг.

— Ти в ділі? — запитав Тодд.

— Дайте мені подумати, добре? Мені досі здається, що ви збожеволіли.

— Тут ми з тобою погодимось.

16

ТРИДЦЯТЬ МІСЯЦІВ ТОМУ, коли Марк Фрейжер поставив свій підпис

Відгуки про книгу Бар «Когут» - Джон Гришем (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: