Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Ченці спробували втрутитися, і навіть перебратися з міста в фортецю, але після лютої сутички зі стражниками і мисливцями, відступили. Після переговорів ваші зрадники отримали в володіння кілька будинків і багато привілеїв. З однією тільки умовою – не лізти в замок і не заважати мисливцям на дракона. Коли ж вчора знайшли вбитих ченців, вирішили, що це робота чужаків – мисливців. Ксилон відразу вигнав їх із замку і подвоїв охорону. Так що доки вони знаходяться в місті, потрапити в замок неможливо, тим більше до в’язниці, де сидить Некромасан.

– Відмінна робота, Фалькар. – Сказав Дітар і поплескав того по плечу.

– Так що ви робитимете? – Поцікавився некромант.

– Зараз я пропоную поснідати, а після поговорити з мисливцями.

– Ось це план! – Зрадів Есін, почувши, що його зараз погодують. – На голодний шлунок не дуже хочеться вплутуватися в неприємності.

– Згоден. – Посміхнувся чернець. – Сьогодні нас чекає щось особливе.

Після сніданку вони всі разом відправилися в таверну "Сяюче Сонце" і по дорозі зазирнули на Ринкову Площу.

Коли Ксилон став правити містом, дуже скоро сюди перестали приїжджати купці і мандрівники. Нічні оргії в кладовищенських печерах відлякували навіть найсміливіших. Місцеві жителі, нехай і захотили б втікти, то через свою бідність могли потрапити тільки в рабство. Ксилон відразу ж взяв у заручники дітей найбагатіших і впливовіших громадян, зобов'язуючи їх підкорятися і нікуди не переїжджати надовго. Так що тепер, майже всі будинки навколо площі, були зайняті мисливцями, які допомогли Ксилону захопити трон.

Новий "король" за це відсипав їм немало золота. Не дивно, що ці бродяги тепер почували себе тут повноправними господарями.

Зараз на площі їх тинялося близько п'ятдесяти чоловік. Торгівля йшла в'яло, а вони здебільшого, пиячили та грали ‘’в кості’’. Їх одяг і обладунки майже нічим не відрізнялися: плащі, довгі з капюшонами куртки з нашитими на грудях і плечах, металевими пластинами, шкіряні рукавички і чоботи по коліно. Вони всі були схожі між собою, і тому було важко впізнати їх ватажка.

Один з них встав з – за столу, мабуть програв і був не дуже задоволений таким результатом, схопивши першого слугу, що попався, він поволочив його за собою. Бідолага навіть не чинив опір, його привели до стіни будинку, а програвший дістав свій дивний лук. Мисливець поклав хлопцю на голову невеликий мішок з монетами і відійшов на десяток метрів. Друзі уважно дивилися, як мисливець випив ріг якогось хмільного пійла, обома руками різко натягнув тятиву, поклав в ложе коротку потовщену стрілу і прицілився. Людина біля стіни закрила очі від страху.

Швидкий приціл, постріл і стріла прибила мішок з монетами до стіни! А нещасний, що служив опорою для мішені, миттєво побіг під регіт і кепкування гравців. Жорстока забава потішила мисливців. Взагалі їх розваги були досить дикими, і отримавши підтримку Ксилона, вони могли собі дозволити залякати або навіть вбити безневинну людину просто так, заради забави. Народ не особливо довіряв мисливцям, їх здебільшого боялися, ні про яку надію, що вони врятують місто від чудовиська, вже не йшлося.

На ченців всі кидали недовірливі погляди, але більший інтерес у них викликала Тарсіша. Дівчина циганської зовнішності одночасно і притягала, і відлякувала непроханих гостей.

– Я піду в таверну, розпитаю там про їх ватажка. – Фалькар попрямував в середину приміщення, але на вході його зупинили неабияк п'яні мисливці. Їм явно не терпілося познущатися над кимось. Перший, рудий товстун величезного зросту, виштовхав некроманта назовні і, тримаючи того за комір балахона, заволав:

– Що, пожирач мертвячини, захотів випити ковток вина? – Товстий мисливець заходився від сміху.

– Ні, шановний. Моїм друзям ченцям, потрібен ваш ватажок, до нього є важлива справа.

– Чули? Мало того, що могильник сунувся на нашу територію, так він ще і цих, ‘’в рясах’’, з собою притягнув. – Вони і самі вірили, що ченці біля замкової стіни були вбиті кимось з мисливців. А тепер перед ними стояло ще два. Мисливець засміявся і штовхнув некроманта так, що той злетів з ганку таверни і покотився по землі.

Ченці навіть не поворушилися. Тоді мисливець підійшов до лежачого на землі Фалькара, і штовхнув його ногою. Всі на площі стали спостерігати. Якщо ченці втрутяться, то це стане приводом, щоб почати бійку. Дітар обернувся до Есіна і крізь зуби сказав:

– Йди, розімнися. Я буду поруч. А ти – любов моя, постарайся не привертати до себе увагу і зачаїся.

Дівчина слухняно відійшла. Есін швидким кроком попрямував до Фалькара, а той, стрибнув на кривдника і зчепився з ним. Проте мисливець тільки на вигляд був товстим і незграбним, він вправно перекинув некроманта через себе на землю, ударом ноги змусив зігнутися навпіл. За роки полювання, він теж дечому навчився.

– На, пожирач трупів, спробуй мій чобіт на смак! – Удар ногою розбив ніс і губи некроманта в кров.

Есін приспів вчасно. Як тільки бурмило витягнув меч і заніс його над головою Фалькара, коваль завдав йому короткого удару кулаком в те місце на боці, де обладунки не сходилися на великому телі, а утворили невеликий пролом. Товстун впустив свій меч, не втримавшись від нестерпного болю, що пронизав його тіло. Удар же п'ятою в неголене підборіддя і зовсім перевернув його. Сміх припинився, мисливці стали підтягуватися до місця бійки. Їм, явно, була не до душі така зухвалість.

Двоє найсміливіших, з довгими мечами, атакували Есіна з різних боків. Той спочатку ухилявся, навіть не дістаючи зброю, але коли приєдналися ще двоє, дістав свій меч і кинджал. Почався той танець, який так бавив ченців в тренувальному таборі, коли досвідчений воїн двома бамбуковими палицями давав урок повністю озброєним новачкам. Чернець вправно йшов від ударів, то злітаючи над головами своїх ворогів, то опускаючись на землю. І якщо завдавав удару, то лише ногами, а якщо мечем, то лише навзнаки. Ось тільки тепер, це бавило одного Дітара.

Коваль, навіть самостійно, був куди моторніше, його удари чітко попадали в ціль.

Почувши шум сутички, з таверни вийшли всі, хто був у ній. Утворилося велике коло глядачів з мисливців. Вболівальники за своїх, у той же час, явно віддавали данину бойовій майстерності ченця, сміючись над промахами перших і підбадьорюючи вже Есіна.

Дітар стояв і уважно вдивлявся в натовп. Всі вони були озброєні арбалетами.

– Так, ця зброя дійсно серйозна. Агарія обов'язково повинна її отримати.

За Есіна він був спокійний. Його супротивники вже втомилися і розмахували зброєю не так вправно. Рудого здоров'яка осторонь обливали водою із старого відра. Він знатно отримав і, навряд чи