Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

– "Своїх не можна залишати наодинці з ворогом, а зрадника не можна залишати в живих". – Есін помахом, вказав другу на чергового стражника, що йшов по стіні фортеці в їх напрямку. – Ходімо швидше звідси.

До світанку було ще далеко. Ченці повернулися в будинок і тихо ввійшли до кімнати. Дівчата спали, а Фалькар чекав їх. Він швидко зорієнтувався і запропонував ченцям перев'язати рани.

– Вам треба відпочити. Лягайте спати, а я почергую. – Наполегливо запропонував некромант. – Тут ви в безпеці. Я замкнув двері і підпер їх столом, так що відкрити легко не вийде.

Обидва ченці повернули свої голови і побачили барикаду, яку побудував Фалькар для захисту.

– Нехай всі відпочинуть. – Сказав Дітар. – А ми з тобою поговоримо. Ти розповіси мені, як жити на кладовищі.

Есін широко позіхнув і пішов додивлятися перервані сновидіння. Тепла ковдра накрила ченця, і той розслабився. Почуття спокою після битви було таким солодким. Есін відчув, що заснути у нього не вийде. Він лежав із закритими очима, як раптом, край його ковдри відкинувся, і чернець відчув ніжну жіночу шкіру, що торкалася його тіла.

– Побути з тобою? – Запитала Мірана, провівши кінчиками пальців по торсу коваля.

– Іншим разом.

– Іншого разу може і не бути. – Її дихання стало переривчастим, ніби їй стало важко стримати вогонь в середині себе.

Від гарячого шепоту прямо у вухо, Есін відчув, як жар охоплює все його тіло.

– Бажати треба душу. Тільки дурні пропонують і беруть тіло. Я недурна і ти теж недурний.

Всі прокинулися, як тільки перший промінь сонця освітив верхівку найвищої вежі замку. Дітар провів усю ніч, що залишилася, до світанку біля порогу кімнати. Йому не давало спокою передчуття прийдешньої біди, але він вирішив доки про це нікому не говорити. Ще його турбував втрачений час. Тарсіша винесла йому чашу води.

– Я така рада за Есіна. – Вона посміхнулася і сіла біля цигана.

– Чому це ти така рада? – Дітар в подиві подивився на дівчину.

– Ну як же! В них з Міраною була ніч кохання! – Вона розсміялася.

Дітар спробував підтримати жартівливий тон подруги.

– Добре, що всі ми живі. Небезпека на кожному кроці. Напевно загибель десятка "обраних" не залишиться непоміченою. Проте, рятування життя Агіаса вимагає від нас залишитися і діяти рішучіше.

Трохи відкрилися двері, і вийшла Мірана.

– Я така рада, що вас зустріла, – говорила дівчина. – Дякую вам за порятунок і за нічліг. – Останню вдячність вона адресувала більше Есіну, ніж іншим, вона подивилася на коваля і злегка прикусила нижню губу. – В мене багато справ у місті, але я впевнена, що ми ще побачимося.

Мило посміхнувшись, молода жінка пішла в вузький провулок і зникла із вигляду.

Тарсіша якось похмуро подивилася їй услід.

– А я думала…

– Не варто. – Есін став поправляти зброю на собі.

Вийшов Фалькар.

– Нам треба дізнатися, чи не шукає вас варта після нічної події. Та і поїсти зовсім буде не зайвою справою. Воїни нехай залишаться доки тут, тримати оборону, а ми з юною красунею вирушимо на ринок, якщо ніхто не заперечуватиме.

Дівчина встала і радісно кивнула, потім поцілувала Дітара і попрямувала за Фалькаром. Ченці, озирнувшись навкруги, ввійшли до будинку і замкнули за собою двері.

– Мені не дає спокою те, що сталося вночі. – Заговорив Дітар. – В місті твориться щось дивне і зараз нас це теж торкнулося.

– Мене це хвилює не менше. – Відповів коваль. – Наміри цих зрадників були серйозні, і хто знає, що могло б статися, якби ми були не разом.

– Вони вже давно чинили не по Кодексу. Вони зрадили Братство і купилися на золоту монету і славу.

– За що і заплатили своїми життями. – Закінчив Есін.

По дорозі на ринок Тарсіша з Фалькаром відвідали кілька некромантів. Ті допомогли їм продати золоту підвіску, Тарсіша зняла її з вкраденого ланцюжка. Так, їх зустріч з Дітаром розпочалася саме з неї. Що ж, "людину треба прийняти такою, як вона є, або відпустити". Обмінявши золото на дрібні срібні монети, вони змогли розрахуватися за товар, не викликаючи ні в кого підозр. Фалькар же з кожним продавцем обов'язково обмінювався парою фраз. Через чверть години, вони стали повертатися.

В місті панувала дивна напружена обстановка. По дорозі до будинку вони зустрічали іноземців – воїнів у шкіряних обладунках, прикрашених черепами тварин. Озброєні ті були дивною зброєю: короткі металеві луки, горизонтально встановлені на масивну довгу рукоять. Ні Фалькар, ні циганка так і не зрозуміли хто вони. З ринкових розмов було відомо, що це якісь таємничі "гості правителя Бролікона".

– Воїни, що спокійно розгулюють по місту, – це не завжди хороша прикмета. – Попередив Фалькар Тарсішу.

– Як ми поступимо? – Запитала дівчина.

– Нам треба дізнатися хто вони.

Через кілька годин вони повернулися, і Тарсіша одразу почала накривати на стіл. Поки дівчина метушилася, чоловіки зібралися, щоб обговорити останні новини. Некромант розпочав з того, що йому вдалося дізнатися :

– До недавнього часу містом правили некроманти, вірніше – їх король Некромасан. Ось вже більше двох місяців тому над небом міста з'явилося чудовисько. Точніше – літаюча істота, що під покривом ночі вбиває жителів. На його рахунку, вже приблизно півсотні смертей. Впевнений, той хлопець з лісу, це його робота. Ніхто до ладу не бачив його, але всі чули, як воно пролітає над містом. Тепер страхом наповнений кожен будинок. Після перших вбивств, у місті з'явилися більше трьох сотень світлошкірих бродяг.

– Фалькар чомусь заговорив, знизивши голос майже до шепоту. – Вони називають себе "мисливцями на драконів" і "германами" – людьми-воїнами. Ці мисливці кажуть, що чудовисько – рідкісний трофей і коштує на їх батьківщині величезних грошей. Вони заполонили все місто, влаштовують пиятики і бійки, не соромляться пускати в хід навіть зброю, лякають місцевих мешканців не менше, ніж само чудисько. Ми бачили їх дивні луки. Некроманти говорять, що вони стріляють набагато точніше і далі, ніж звичайні.

Його горло пересохло, він зробив кілька великих ковтків прохолодної води і продовжив:

– Півтора повні місяці назад, брат короля Ксилон, підняв повстання проти Некромасана. З чуток, йому не подобалося те, що той ще не позбувся чудовиська і мисливців на нього. Всі солдати фортеці відразу перейшли на сторону повсталих і підтримали зміну влади. Все це закінчилося полоном Некромасана, якого посадили до в’язниці. Ходять чутки, що Ксилон, в таємниці змовився з мисливцями, і ті допомогли йому схилити варту замку на свою сторону та відвоювати владу в місті. Тепер же він сам в неприступному замку і ніхто не може потрапити в середину.

Всюди слідкує