Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак
Коли циганка затихла, всі ще деякий час мовчали. Її голос, немов зачарував їх, вони ловили кожне слово, кожну нотку.
Після вечері погасили свічки і всі лягли спати в одній кімнаті. Дітар ліг поряд з Тарсішею і обійняв її. Дівчина притиснулася до нього. Навіть у темряві було видно, що вона посміхнулася. Вона намагалася кожним міліметром шкіри вловити його ніжні торкання, як можна сильніше притиснутися до нього і не відпускати. Ніколи не відпускати. Він був для неї всім світом. Не можна передати словами, наскільки вона була зараз щаслива. Розчиняючись в цьому моменті, юна циганка забувала про все те, що сталося. Це здавалося таким далеким, та навіть не реальним. Їй хотілося, щоб так було завжди. Щоб коханий був поруч. Не було битв, втрат, а існувало тільки щастя.
Сон помалу долав їх, після важкої дороги, але враження все ж заважали заснути. Звичайна стежка привела їх до розбійників, а потім до померлого хлопця. Бролікон, як і дорога до нього, була повна таємниць і небезпек. Навіть у повітрі відчувався страх і напруга, неначе тут кожен воює один з одним, і у будь-який момент на тебе можуть напасти і відняти твоє життя. Емоції боролися зі втомою, а уява затягувала у світ марень. Дівчата довго не могли заснути, Фалькар просидів кілька годин, повторюючи собі під ніс дивні заклинання.
Есін, не випускаючи з руки меч, ліг біля найдальшої стіни, сподіваючись, що його сон ніхто не потривожить. Дітар дивився на Тарсішу і мріяв, поки його очі не зімкнулися.
Глава 16
"Якщо чернець зможе врятувати одного члена Братства, значить, він може врятувати все Братство". Заповідь Шістнадцята. Кодекс Братства тибетських ченців.
Тарсіша все сильніше притискалася до Дітара, вона боялася відпустити його навіть на секунду. Стільки щастя в цих дотиках, стільки ніжності. Їм було визначено разом пройти цей шлях. Доля побажала їх перевірити – вони ж довели їй, не дивлячись ні на що, їх любов сильніша за цілий світ, з його злом, нещастям і болем. Тарсіша хотіла знати все, що сталося з Дітаром під час їх розлуки. Їй було цікаво, як молодий циган став ченцем?
– Роки тренувань! – Відповідав їй Дітар. – Повна самовіддача і бажання вчитися.
Дитинство хлопця було не найкращим, а тут у нього з'явився шанс стати важливою ланкою в міцному ланцюзі. Хлопець щосили старався. Він не жалів ні завзятості, ні часу. Йому треба було стати частинкою чогось великого, значимого.
Того дня, коли циганський хлопчик перетворився на чоловіка, він і став ченцем – перше, що за довгий час дало йому відчуття радості і спокою. Цю історію, він готовий прокручувати в себе в голові цілу вічність. Нею він і вирішив поділитися, своїм посвяченням у ченці. Дітар почав свою розповідь.
З самого світанку кілька сотень ченців стояли рядами вздовж берега озера, що біля Білокам'яного селища. Готувалося посвячення нових братів у ченці.
Глава Братства – сивоволосий старець зійшов на піднесеність в оточенні ченців. Перед ним стояли два десятки юнаків, з поголеними головами, одягнених лише в легкі пов'язки на стегнах. За кожним із них стояли його один-два наставника. Старець підняв руку, як би закликаючи до мовчання, і без того беззвучних ченців.
– Сьогодні – великий день! Нові брати приєднаються до Братства хранителів Великої Таємниці. Кожному буде дано випробування, щоб ми, могли зрозуміти – яке місце і у якому світі приготував для нього Ханой. Ще більше випробування чекає того, хто навчав і наставляв цих юнаків, готував їх стати ченцями. Для деяких це випробування стане останнім у їх житті!
Старий зробив паузу: чи то щоб віддихатися, чи то щоб усі змогли усвідомити значення того, що відбувається.
– Кожен учасник присвячення має вибір. Він може пройти випробування і стати ченцем, а може відмовитися. Відмовляючись проходити перевірку – ви покидаєте Братство назавжди, а ваш наставник буде зобов'язаний провести цілий рік у вигнанні і потім ще рік на чорних роботах. Агіас! Постав своїм учням одне питання: ‘’ Чи готові вони ризикнути своїми життями сьогодні і ризикувати ним в майбутньому, заради Братства і нашої місії?’’
Кантрі чернець Агіас підійшов до юнаків, і прошепотів їм кілька слів на вухо. Всі залишилися на місці. Вони були готові.
Один хлопець особливо відрізнявся від усіх присутніх високим зростом та світлою шкірою. Його м'язи, немов канати, обплітали струнке тіло. Лоб і праву брову юнака перетинав білий шрам. Він спирався на тонку бамбукову тростину, а груди його були стягнуті пов'язкою з широкого полотна. Саме так виглядали результати тренувань.
По сигналу Авраала, ченці повели учасників до човнів, даючи на ходу вказівки. До юнаків прив'язували обтяжувач і скидали в озеро. Кожен повинен був показати свій максимум перебування під водою. Таке випробування перевіряє не лише фізичну підготовку, але і моральну. Учень повинен опанувати контроль над своїми емоціями, щоб знаходячись у подібних ситуаціях приймати правильні рішення.
– Агіас і Дітар! – Авраал вказав на них рукою. – Я хочу особисто сказати, що вас чекає. – Підійдіть до мене. Там, у шахті,в тебе Дітар, було більше шансів врятуватися самому, але ти вирішив залишитися до кінця зі всіма і з пораненим Агіасом. Це похвально. Кантрі чернець Агіас порахував, що цього вчинка і твого навчання, що ти пройшов в Тигровому селищі, вже вистачає для твого приєднання до Братства. І він на це має право. Але багато братів, вважають, що один вчинок – ще не показник готовності.
– Розумніше, – продовжив він голосніше, – і корисніше для Братства, надати Ханою вирішити твою долю. Тому сьогодні, в тебе Дітар, є можливість нового вибору. Вибирати між дружбою, розумом і вірністю Братству. Агіас розуміє, про що я, на тебе ми покладаємо великі надії. Що ж, чи виправдаєш ти їх – побачимо.
Четверо ченців повели пару випробовуваних до берега, де їх чекав човен. Разом вони відплили на кілька десятків метрів від берега. Човен зупинився, один з ченців взяв у руки мотузку, зробив глибокий вдих і пірнув з нею в воду. Через хвилину він сплив і знову занурився. Так
