Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак
Вони зупинилися на мить і прикрили вуха руками. Це дало можливість чудовиську злетіти вгору і сховатися за кронами дерев.
Друзі побачили що, залишені в якості приманки, живі і біжать услід людині – драконові. Їм допомагали плями крові, що залишалися на гілках, стволах дерев і на землі. Кров виділяла той же сморід, що і сама тварюка.
– Ось і печера! Воно там.
Вхід був досить вузьким, і криваві смуги були не лише на землі, але і на стінах. Через кілька кроків печера стала просторіша. Есін запалив два смолоскипа, захоплені в таборі, і друзі продовжили шлях.
Через півсотні кроків, вгору йшли гвинтові сходи. Східці були рясно окроплені кров'ю, ченці були на вірному шляху. Далі тунель перетворився на величезний зал з високими зведеннями і поглибленнями в стінах. Світла від смолоскипів було явно недостатньо, щоб можна було озирнутися, але те, що ченці побачили, потрясло їх.
Прямо у декількох кроках перед ними, лежали два розшматованих тіла мисливців. Кров на них і навкруги була ще свіжа, навіть не підсохла. Навколо тіл валялася безліч кісток, обривків одягу, що напівзотлів, і зброя. Віддавши смолоскип другу, Есін підняв арбалет і вклав стрілу.
Раптом почулися хрипи і стогони. Чернець приготувався оборонятися і дуже вчасно. Десятки пекельних створіннь людського безумства, напів-люди-напів-звірі виповзали, виходили і вискакували з кам'яних ніш та прямовували до Дітара і Есіна. У страшних, виснажених виродках, навіть при слабкому світлі, можна було впізнати ознаки ведмедів, вовків, тигрів. Але всі вони були людьми! Багато хто був обв'язаний ганчір'ям і мотузками, та покритий гниючими ранами. Ченці не стали розбиратися в їх намірах, а відразу пустили в хід мечі, але берегли постріли для дракона.
Смердюча липка кров залила все навкруги.
– Звідки тільки беруться такі тварюки? Невже хтось створює їх цілеспрямовано, як берсерків, або ці істоти такими народилися?
Часу розбиратися в цьому зовсім не було. Треба чим швидше завершити справу, але нестямний крик оглушив їх і змусив сісти. Величезна крилата тінь злетіла вгору по зведеннях залу, чудовисько готове було атакувати воїнів згори. Есін підкинув лук і вистрілив в його сторону: тварюка з ревом впала вниз і ударом крила відкинула коваля до стіни. Потім, перекочуючись по тілах вбитих монстрів, поповзла до ченця. Стріла Есіна потрапила прямо в ліктьовий суглоб монстра, позбавивши його можливості літати!
– Якщо хочеш залишитися живий – бий в крила. Крила! Руки-крила! Рубай крила!
Есін, похитуючись, піднявся. Удар дещо оглушив його, проте арбалет, як і раніше був у руці. Вони встигли розглянути людське обличчя, покриту пухом. Падаючи, коваль поранив стегно. Пересилюючи біль, Есін випрямився і приготувався стріляти.
Як не старався "дракон" схопити Дітара, чернець вправно ухилявся. Він відволікав чудовисько випадами і ударами меча, а Есін випускав стрілу за стрілою в його кінцівці. Тварюка з кожним пострілом все більше слабшала. Нарешті Есін і Дітар накинулися на нього і кількома ударами мечів добили. Голови їх крутилися від перенасичення кривавим смородом, руки слабшали, ноги підкошувалися від втоми. Друзі насилу змогли вийти назовні, свіже повітря повернуло їм свідомість. Перев'язуючи старі і нові рани, друзі стомлено посміхалися.
– Ти про це мріяв, коли захотів стати ченцем? – Есін підморгнув другу.
– А ти цього хотів уникнути, коли подався в ковалі? – Не залишився у боргу Дітар.
– Хтось дуже постарався, щоб перетворити людей і звірів на цих чудовиськ. Що думаєш, це магія чи наука?
– Не знаю…, напевно ця таємниця залишилася в печері і померла разом з останнім монстром. Хоча, можливо, їх хазяїн ще якось себе проявить.
Повернувшись у печеру і взявши на доказ своєї перемоги відрубане крило-руку монстра, друзі почали спускатися в табір.
Фалькар вже не міг дихати навіть куточками рота. Важкий чобіт давив його до землі. Рудий товстун-мисливець, що прибув разом з підкріпленням у табір, тримав за волосся Тарсішу, а в іншій руці – короткий широкий меч. Він тільки що витягнув її з намету, де шукав випивку, а заразом трохи не вбив некроманта, що намагався йому завадити. Тепер він стояв навпроти Адвара і його охорони, розчервонівшийся і повний рішучості взяти реванш за ганьбу на ринковій площі.
– А мені плювати на слово, яке ти дав мерцеві! – Налиті кров'ю очі, стежили за кожним. – Я заберу собі дівчину! А цього пожирача падали я просто роздушу!
– Вальстаф! Поки я тут командир, ти просто підкорятимешся моєму наказу. Залиш жінку і відійди від некроманта.
Раптом грудка бруду, розміром з кулак, смачно вдарила товстуна прямо в обличчя! Від несподіванки той відпустив циганку і зробив крок назад. Дітар йшов крізь ряди мисливців. Слідом, обмотавши ганчір'ям відсічене крило дракона, і тримаючи його кожен двома руками, йшли два абсолютно посивілих індуса-мародера, замикав Есін, витираючи руки від бруду. Обличчя ченців були закриті мокрими хустками, але по очах можна було помітити, що вони посміхаються. Мисливці швидко розступалися перед ними через огидний і нудотний запах, що виходив від трофея.
– Даремно я зв'язався з брехливими вбивцями драконів. Ви, зграя дикунів, і вам не можна довіряти. – Дітар зупинився прямо навпроти величезного бунтаря і вказав йому рукою на Есіна із зарядженим арбалетом. – Так само, як і довіряти слову вашого ватажка.
– Ти другий раз став на моєму шляху, божевільний. Це велика розкіш. Я не можу витрачати на тебе стільки часу.
Мисливець Вальстаф вирішив скористатися ситуацією і показати, на що він здатний. Поки Дітар дивився на ватажка, здоров'як спробував вразити ченця і замахнувся на нього своїм ножем, але тут же впав на землю. Стріла Есіна, випущена з арбалета, завдала смертельного удару, і бездиханне тіло вже лежало в тій самій калюжі, де хвилину тому захлиналася некромант. Мисливці напружилися. Вся їх впевненість випарувалася, і залишився тільки страх.
– Нам з другом треба багато води, щоб змити з себе весь цей бруд і кров. А вас, нещасні, спокутуючі свою провину, проведуть у печеру, де ви наберете трофеїв стільки, скільки зможете донести. Виступайте в зворотню дорогу краще відразу, як закінчите.
Тарсіша кинулася до свого ченця в обійми.
– Та я вбивця драконів! – Злився Адвар. – Я вам не простий мисливець. Мої трофеї – це не кабани і птахи, а такі
