Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

– Йому залишилося зовсім недовго. – Сказав інший.

– І що ж робити? – Запитав Дітар. Він підійшов до вогнища, взяв Маліса за одяг, подивився йому в обличчя і сказав:

– Ім'ям Ханоя я забороняю цю смерть. – Все його тіло напружилося, з голови до ніг і затремтіло. – Він мій друг. А ваші жарти такі ж нікчемні, як і ви самі. – Дітар дістав меч і показав, наскільки серйозні його наміри. – Ми присягнулися у вірності, він для мене більше ніж друг, він мій брат.

Маліс злякався, хоч і намагався не подавати вигляду. Ті, які грають із самою Смертю, негоже бути боягузами. Інакше Смерть просто розірве договір.

Дітар був готовий на все і, якби йому запропонували віддати своє життя в обмін на життя Агіаса, він ні хвилини б не коливався.

Один з них вийшов з темряви печери і підійшов до тіла. Це був Фалькар. Він оглянув місце рани, шию, голову. Вивчив кожен міліметр, немов шукав потрібну зачіпку.

– "Неможливо" буває тільки для тих, хто хоче почути відмову. Необхідно зробити спеціальний еліксир. У тебе є три доби, потім твого друга вже не повернути у світ живих.

– Що для цього потрібно?

– Нам потрібна книга, яку у нас відібрав Авраал. "Місяць Некромантів". У твого друга уявна смерть – летаргічний сон. Цей стан, при якому Агіас став нерухомий, усі життєві функції збереглися, але помітно знизилися. Потрібна книга. Іншой можливості врятувати твого друга – немає. Принеси її в строк, і ми все зробимо. Але…

– Що, але?

– Ми зажадаємо від тебе послугу. – Серйозно вимовив Маліс. – І ти, її пообіцяєш виконати.

Настало мовчання. Тарсіша нервово озиралася.

– Будь-що. Я зроблю все. Я згоден! – Уривчасто вимовив Дітар і вийшов з печери. За ним – Есін і ченці. Тарсіша затрималася лише на мить.

Один з них хтиво посміхнувся.

– Залишайся, красуня. Ми давно не бачили жінок, поки твій чернець повернеться, ти отримаєш неабияку порцію чоловічої уваги. – Він облизнув посинілі губи. Жінки в їх печері були рідкістю. Вони досить зголодніли. І прямо пожирали циганку, що забарилася, очима. Тарсіша відчула гнильний запах, і повітря здалося їй отруєним. Здригнувшись від жаху і відрази, вона вибігла з печери. На щастя, на вулиці її вже зустрічали двоє ченців, що отримали наказ провести дівчину до будинку Дітара. Ченці повідомили, що він попрямував у Монастир Агарії, до батька Авраала.

Крокуючи по стежині під охороною ченців, Тарсіша могла поміркувати про те, що сталося з нею за останні дні. Хвилі любові, жаху, радості і занепокоєння по черзі переповнювали її розум. Стільки подій і переживань. Але найбільше дівчину вражало те, що хлопець, в якого вона закохалася, ще маленькою дівчинкою, за кілька років зміг так сильно зміниться. Він став таким сильним і мужнім. Поряд з ним, вона відчувала себе спокійно, у безпеці, ніби він прикривав її теплим крилом, навіть від щонайменшого пориву вітру.

Адже вона навіть не здогадувалася, що відбувалося в Братстві. За роки без Дітара, Тарсіша і сама стала куди сильніше. Доросла жінка, зі своєю вдачею і поглядом на життя. Час міняє всіх, йому підвладно все і, якщо ти дозволиш, воно виточить з тебе могутню людину або ж, навпаки, зламає і розірве в клапті. Дівчина справлялася, хоч і було складно. Постійна боротьба і поневіряння супроводжували її довгий час. Багато хто б позаздрив такій силі духу.

Дітар з Есіном бігли до Монастиря. Менш ніж за годину вони були вже на місці. Ворота храму були відкриті, де йшла вечірня молитва. Друзі знали, що порушувати тишу спілкування ченців із духами не можна, але вже надто багато традицій і правил було порушено в ці кілька днів!

Знаком, попросивши Есіна залишитися, Дітар кинувся на пошуки Авраала, заглядаючи в обличчя усім, хто молився. Коли він пройшов вже кілька рядів, ззаду хтось торкнувся його плеча. Чернець показував йому жестом у напрямі воріт, де Авраал розмовляв з Есіном. Він навіть не встиг здивуватися, що коваль розмовляє з Главою Братства, як рівний з рівним, а відразу опустився на одне коліно і схилив голову. Зараз йому було не до роздумів.

– Батько!

– Напевно, твоя проблема дуже важлива, раз ти порушив розмову. – Старий посміхнувся.

– Пробач батько, але моя мета дійсно важлива.

– Я думаю, це ваше. – Есін протягнув кілька сторінок Авраалу.

Хоч Авраал і не показав виду, але його і без того світле обличчя, помітно зблідло. Невпевнено він протягнув руку за свитами. Безцінні сторінки Книги Ханоя в первинному вигляді поверталися в Храм! Коли свити опинилися в руках Глави, їх краї помітно тремтіли. Може тому Авраал швидко взяв їх двома руками і притиснув до грудей. За його виразом обличчя, було зрозуміло, що він прийняв Есіна назад.

– Я думаю нам потрібно перейти в зручніше місце, і дати можливість Серафіму повернути ці сторінки на їх колишнє місце.

Пройшовши кілька поворотів і підйомів, вони незабаром опинилися в помешканні Авраала. Глава Братства сів на своє крісло склав руки і, зробивши глибокий вдих, заговорив.

– Я слухаю вас уважно. Коли щось дають, тоді щось просять натомість. Вам потрібна моя допомога?

Ченці не розгубилися, почувши діловий тон старого. Він умів вести справи і завжди знав ціну послугам або речам.

– Нам потрібна книга. – Повідомив Дітар. – "Місяць Некромантів".

– Я це зрозумів. Але я хочу почути причину. – Старий вичікувально подивився на ченців.

Дітар пройшов і сів за стіл, поклавши руки долонями вниз на поверхню і не відриваючи від них очей, почав свою розповідь. Без зайвих подробиць він розповів про битву з канібалами, про полон, про пропажу Маркітана і про берсерка Беркуна, що смертельно поранив Агіаса. Ще згадав про свою розмову з некромантами.

– І тепер їм потрібна книга. – Закінчив свою розповідь чернець.

– Ясно. – Задумливо протягнув Авраал. – Але віддати вам книгу я не можу. Щоб підтримувати нейтралітет з падаллю – з некромантами, я віддав їх скарб її справжньому власнику – Некромасану. Наскільки я знаю, той зараз влаштувався в печерах біля кладовища міста Бролікон. Так що тут я вам не можу допомогти. Мені шкода.

– Батько! Агіас – істинний чернець, відданий Братству і вам! Я не зможу жити, якщо не зроблю все можливе для його порятунку!

Бачачи рішучість Дітара, Авраал знову замислився і вимовив:

– Впевнений, ти можеш ще раз послужити Братству. Я дам тобі завдання відправитися в це місто. Там знаходиться загін наших ченців. Заберіть