Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Дивлячись на свою рану, старий Барон із сумом відповів:

– Віддати своє життя – це лише розлучитися на якийсь час з братами, віддати вірного коня – це розлучитися зі своїм серцем. Дітар, цінуй те, як мій син до тебе відноситься. А мені, нескоро тримати поводи в цій руці. – В його очах була гіркота, адже могутній воїн, почав здавати.

Як циганський Барон, він ніс відповідальність за свій народ, своїх воїнів і їх долі. Але, як і будь – який ватажок, він побоювався.

– Чи зможу я їх захистити? – Часто ставив собі питання Міха.

Сумніви таїлися в його душі і скребли там, подібно до дикої кішки, це приносило йому нестерпний біль. Безумовно, відбиток залишиться до кінця днів, а шрам на руці нагадуватиме про те. Але Барон повинен будь що захищати свій народ.

Агіас на знак вдячності притиснув руку до серця і трохи схилив голову.

– Брат мій, Дітар. – Звернувся Маркітан до друга. – Свого коня я в тебе зажадаю, як тільки перепливу озеро.

Всі посміхнулися, розуміючи, що саме хотів сказати молодий циган: "Ми обов'язково повинні побачитися, так що будь добрий – не ризикуй ні собою, ні моїм конем".

Тільки Дітар чомусь не розділяв загальних веселощів. Було втрачено стільки сильних і сміливих воїнів. Тепер найважливішим стало захистити їх сім'ї. Накази Барона і його сина виконувалися без зволікання, і ось вже два ченці отримали своїх коней.

Глава 11

"Помилятися не страшно, пам'ятай: не роби одну й ту саму помилку двічі. І ти будеш рости". Заповідь одинадцята. Кодекс Братства тибетських ченців.

Ось вже кілька годин Авраал медитував у храмі Злітаючого Дракона над співаючими Тибетськими чашами. Одну з них він тримав у руці. Стародавній засіб для медитацій з невідомого сплаву, давав можливість отримувати звук, що значно відрізнявся від звучання будь-яких інших музичних інструментів. Звук, проникаючий в глибину душі, зачіпаючий навіть найтонші її струни. Чимось схожий на материнський голос або на дотик вітру – незвичайний і, в той же час, здатний подарувати спокій. Медитація – невід'ємна частина життя ченця.

Єднання, взаємодія мозку і серця.

Глава Братства тримав чашу на витягнутих пальцях однієї руки, а іншою водив дерев'яною паличкою з твердого дерева по зовнішньому краю чаші, і мелодія проходила, ніби через нього. Використовують чаші зовсім не для забави – це потужний засіб. Відповідно до прийнятого на Сході ділення всього сущого на "інь" та "янь", чаша несе жіночу енергетику, а паличка або жезл, втілює чоловіче начало. З'єднуючись разом, вони створюють третю суть – звук. Це дитина, народжена в лоні чаші.

Розділити все: важливе і не важливе, потрібне і не потрібне, тимчасове і вічне. Знайти спокій душі, відчути баланс буття – мала частина, до чого закликає звучання чаші того, хто медитує. Храм наповнювався "піснею" чаші, та, у свою чергу, відбиваючись від стін, немов закутувала собою ченця, віддаляла його від цілого світу.

Найдавніша легенда оповідає про те, що саме Ханой розповів ченцям про ці чаші і навчив їх робити. Вона повинна мати круглу форму і складатися з восьми елементів. Шість були відомі: золото, срібло, залізо, мідь, свинець, олово. Інші компоненти були забуті. Так само була втрачена сама технологія виготовлення: порядок, пропорції, температури. Кантрі ченці намагалися виготовити чаші з того, що пам'ятали, але вони не справляли якогось значного враження. Безліч спроб і зусиль не принесли ніяких плодів.

Тільки згаяли час і ресурси. Повторити втрачену технологію і відновити склад виявилося неможливим.

Агіас йшов до Авраала. Тільки підійшовши до сходинок храму і зробивши перші кроки вгору, він відчув сильний біль в спині.

– Падіння з вежі не пройшло безслідно. – Він згадував, як летів вниз і, рятуючи життя молодому цигану, не встиг згрупуватися і вдарився о стовбур дерева, що стирчав із болота.

– Часу на лікування немає. – Сказав собі чернець і зосередився на своєму шляху.

– З Калінги була виведена армія в п'ять тисяч воїнів під командуванням двох братів Міланоса і Андрогіна. – Докладав Дітар.

– Їх мета – зупинити Ашоку. Самі вони слабкі, щоб стримати таку армію, але вірять, що з нашою допомогою вони виграють цю війну.

Авраал уважно слухав промову Дітара, киваючи головою і задумливо погладжуючи свою сиву бороду.

– Сьогодні вони напали на табір циганів і привели з собою тридцять диких берсерків з далеких північних країн. Ці монстри надзвичайно небезпечні. – Дітар говорив рівно, не дозволяючи своїм емоціям спотворити істинну картину того, що сталося. – Вони виявилися настільки сильними, що тільки ціною п'ятдесяти життів, цигани змогли вбити лише двох з них! Агіас і Есін знищили велику частину загону берсерків.

Чернець згадав Есіна в надії, що Aвраал, оцінить вклад коваля в оборону, і дозволить тому повернуться зі всією сім'єю під захист стін фортеці, але обличчя Глави Братства залишилося таким же незворушним, як і раніше. -Індуси ще повернуться. Міланос жадає дістати бажане і не зупиниться ні перед чим. Я прийняв рішення і запропонував Барону, і його людям, переправитися через озеро під наш захист.

Авраал схвально кивнув і сказав:

– Ми зустрінемо циганів і допоможемо ім. Агіас, візьми своїх, і зробіть плоти для переправи. Дітар, а ти збери ще вартових з Білокам'яного і розташуй на іншому березі для охорони озера. Переправа має бути в безпеці. Потім покажеш циганам вільне поле коло скелі. А ще, я хочу, щоб ти передав цю Тибетську чашу Міхі.

– Тільки чашу? – Здивувався чернець.

– Так. – Відповів старий. – Можеш сказати, що це мій подарунок.

Дітар не до кінця розумів те, що відбувається і Авраал це помітив.

– Ця чаша, не така вже і даремна річ, як ти міг подумати, – заговорив батько Авраал. – Передай її Міхі, і скажи, що той, хто чує її звук, в найближчу добу не помре.

Зараз це було дуже символічно. Ченці, поклоном дали зрозуміти, що всі вказівки ними зрозумілі і прийняті, тоді вибігли з храму.

Сонце було вже високо над головами. День провіщав багато роботи. Через кілька годин Агіас і Дітар сиділи на одному з тридцяти плотів. Інші ченці стояли в дозорі. І ось з джунглів стали з'являтися цигани. Втомлені і налякані. Деякі ченці, перехопивши зброю так, щоб вона їм не заважала, почали їм допомагати. Скоро з'явилася сім'я Есіна, а потім і сам Барон.

Дітар зрозумів, що сталося щось жахливе, Миху вели під руки, і здавалося, що він постарів років на десять за один день. Серед циганів Дітар не побачив Тарсішу, тому побіг до