Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Міха звернувся до ченців:

– Я дякую за допомогу. Без вас, все могло б закінчитися набагато раніше і сумніше. Чи можу я розраховувати, що ви знайдете місце в Агарії для мого народу на час цієї війни?

– Так, мій друг! – Відповів Агіас.

Міха посміхнувся, закинув сокиру на плече, і непоспішаючи попрямував назустріч Міланосу.

З одного боку, Дітар розумів, що цигани не зобов'язані помирати за ченців, адже це не їх війна. Проте всі події говорили про те, що циганам і самим не уникнути смертельних зіткнень. Але зараз втрутитися ченці не могли, адже відновивши битву, у бою ляжуть сотні невинних циган, а їх сім'ї будуть відведені у рабство. Кілька тисяч солдат Калінги тільки чекали сигналу до бою!

Міланос підійшов до цигана без зволікання, роблячи широкі помахи зброєю. Вони обоє зупинилися в декількох кроках один від одного. Після вдиху індус кинувся в атаку, і через мить – меч і сокира схрестилися в сутичці. Удари були настільки сильними, що іскри снопами вилітали з-під зброї, а бійці після особливо потужних ударів відскакували один від одного, щоб в наступний момент знову кинутися в бій.

Міланос завдавав ударів один за іншим, намагаючись зачепити цигана, але той кожного разу примудрявся ухилитися або захиститься від атаки. Індус був здивований спритності і майстерності старого Барона, і ще більше здивувався, коли Міха почав атакувати. Свої удари, циган наносив не слабше за молодого індуса, примушуючи Міланоса крокувати назад, що б встояти на ногах. Це змусило непроханого гостя перейти в захист. В якийсь момент на обличчі Міланоса з'явилася усмішка.

Якби Міха знав свого супротивника краще, то відразу був би обережніший, але зараз це нахабство тільки розсердило циганського Барона. Міха кинувся вперед з подвоєною люттю, Міланос відхилився і, зробивши підлий удар ногою циганові в пах, тут же завдав сильного удару по руці, що тримала сокиру. Як не старався Міха відхилитися, але край леза розрізав руку від ліктя до кисті, і Барон випустив свою сокиру на землю. Затиснувши рукою рану, він схилився до зброї, але індус, перегородив шлях.

Міха було вихопив кинджал і накинувся на ворога, але міцні обладунки не пропустили лезо, воно слизнуло вбік, Міланос завдав Баронові удару рукояттю меча в голову, і циган впав біля його ніг.

Навкруги зазвучали крики солдатів і циганів. Одні кричали прокляття, тоді, як інші захоплено смакували перемогу. Дві армії стояли одина навпроти другої, стримуючи себе. Кожен чекав лише найменшого знаку, який дозволив би їм кинутися в бій. Міха дивився в обличчя Міланосу, не бажаючи відвертатися і показувати свою спину. Циганський Барон не боявся дивитися смерті в очі. Індус же не поспішав завдавати вирішального удару.

Настав момент, коли крики припинилися. Міха встав і вирівнявся, пережимаючи рану рукою. Незважаючи на його зусилля, калюжа крові біля його ніг збільшувалася. Він стискав зуби, чи то від болю, чи то від гіркоти поразки. Раніше одним помахом своєї сокири він міг розігнати натовп бандитів, але сьогодні супротивник був набагато молодший, сильніший і майстерніший за нього. Міланос стояв перед переможеним Бароном, і було помітно його перевагу над циганом навіть в зрості. Прокашлявшись, він сховав меч. А сокиру кинув до ніг берсерків.

– Справу треба доводити до кінця. – Вимовив спокійним тоном Міха.

– Це кінець. – Завірив його індус. – В мене не було мети вбити тебе… цього разу.

– Може і так, але знай – я б тебе не пощадив.

– Я – не ти. Ти відпустив мого брата живим, і я відплачу тобі тим же.

Маркітан побіг до батька. Підняв його сокиру він захотів оглянути його рану, але Міха відштовхнув його і жестом наказав повернутися. Син не послухався і став поруч.

– Мій народ ніколи не стане рабами, і вони битимуться за свою свободу на смерть. Велика Ануш, мудра циганка, врятувала нас з Підземного Світу і пророкувала лише свободу. Ось за неї мій народ і битиметься та, якщо потрібно – помирати.

– Ти правий. Вранці вони гинули, як худоба. Мені не потрібні такі раби. Вчора мій брат сказав тобі справжню причину чому ми тут, і я нагадаю тобі, що нам потрібні лише ченці. Міха, я дарую тобі життя, тобі і твоєму народу. Ще я прошу вибачення в Барона великого народу, що в запалі бою завдав йому удару не зброєю, а ногою. – Міланос протягнув Барону свій меч і вимовив урочисто. – Я готовий понести покарання за цю зухвалість і втратити цю ногу.

Міха притиснув поранену руку до серця, показуючи, що вибачення Міланоса прийняті. Маркітан відразу скористався цим, щоб поспішно пережати рану батька, відірваним рукавом своєї сорочки.

– Щоб закріпити сьогоднішній наш союз прошу, розкрий таємницю, де знаходиться Монастир. – Міланос вимовив ці слова спеціально голосно, щоб всі його почули.

В строю циган почалося приглушене нарікання, всі вони спрямували погляди на ченців, як би видаючи їх ворогові.

– А ось і вони. Вони мене і відведуть. Міха, ти хоробрий воїн і мудрий Барон. Твій народ вільний і миролюбний. Нехай так і залишається. Вам немає потреби вмирати через пару ченців. – Міланос вказав рукою на двох чоловіків в мантіях. – Тобі нічого не варто віддати мені їх, і я піду. Все що я від тебе прошу, це прийняти правильне рішення.

Міха штовхнув сина у бік і відправився назад.

– Вони – не речі, щоб їх віддавати. Візьми їх сам, якщо це в твоїх силах.

Есін стояв в одній сорочці, його мантія була порвана і немов безформна грудка тканини лежала біля його ніг. Індуси не можуть відрізнити цигана від ченця, якщо той не в мантії, тому Міланос налічив тільки двох. Агіас вже готувався до бою, і поправивши свій пояс, поклав руку на меч, готуючись вийняти його в будь – який момент.

Агіас звернувся до друзів:

– Есін, якщо ти залишишся, то ми зрозуміємо. Ворог тебе не торкне. Ти був вигнаний, і не повинен помирати за Братство. А ти, Дітар, крокуй за мною. Це наша доля. Поділимо берсерків навпіл, сьогодні не час для переговорів, та і ворог має бути покараний за цю бійню.

Два ченці вийшли на зустріч до Барона.

– Друзі. – Міха закусив губу від болю. – Мої воїни не впораються з цими звірами. Але якщо треба буде, то ми спробуємо.

Дітар зустрівся поглядом з Тарсішею. Дівчина стояла за рядами воїнів, на обличчі її читалася особлива недомовленість. Тіло ченця нило від забить і порізів, але цей біль вщухав. Вбити вдвох десяток берсерків