Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Дітар і Агіас побігли вздовж краю болота до останньої вцілілої вежі, де пара десятків циганських воїнів ще билися за свої життя. Навіть маючи чисельну перевагу, вони розуміли, що не вистоять у відкритому бою і кількох хвилин. Циганам залишалося тільки закритися і метати стріли і дротики, в надії вразити практично невразливих ворогів здалека.

Не маючи страху, берсерки розуміли, що дістати ворога на вежі їм буде складно. Тоді найпотужніші бійці виступили вперед з величезними бойовими молотами і, що прикриваючись щитами, стали трощити стіни вежі і її двері. Дуже скоро цигани зрозуміли, що їх загибель неминуча.

Двоє ченців стали дертися на вежу хапаючись за балки і перекладини дерев'яної конструкції. Вони влетіли на неї дуже швидко, що було дивно для звичайної людини. Виявившись на верху, ченці тут же очолили оборону, чим викликали радість тих захисників, що залишилися живими.

– Лучники! – Крикнув Дітар. – Атакуйте берсерків, не давайте їм ступити і кроку, не отримавши стрілу.

Ті, з новою завзятістю почали обсипати наступаючих, стрілами. Проте воїни Міланоса також не втрачали часу дарма – одна опора вежі була вже повністю зруйнована, а зовсім скоро вони зламають і вхідну, зірвуть двері, увірвуться в середину і бій буде закінчено!

Есін і Надіша зайняли зручну позицію для стрільби з укриття. Оточені деревами, вони стріляли в спину воїнам Калінги, щоб не привертати увагу берсерків. Шлях до вежі їм перегороджував занадто великий загін ворога. Тепер їм доведеться рятувати своїх братів – ченців самостійно.

Цигани продовжували стріляти з луків, що примушувало берсерків піднімати великі щити над головою. В кожного в тілі були стріли, рани кровоточили. Але вони кусали свої щити і, підігріваючи свою лють, величезними бойовими молотами, вибивали двері. А інші дерлися вгору за допомогою крюків.

Раптом Агіаса осяяла рятівна думка! Він добре знав конструкцію циганських сторожових веж – адже він сам колись навчив цьому людей Міхи.

– Дітар! Не дозволь цим тварюкам видертися вгору і підготуй всіх циганів до стрибка!

Не чекаючи відповіді Дітара, кантрі чернець схопив дві посудини з горючою рідиною для сигнальних вогнів і кинувся вниз по внутрішніх сходах.

Двері здригалися під потужними ударами, ще хвилина – друга і вони рухнуть. Але між вхідними дверима і люком, що відкриває вхід на сходи, був невеликий простір, де людина могла пройти лише зігнувшись. Агіас миттєво розплескав пальне по стінах і дверях, висік вогонь, підпалив все і вискочив в люк, щільно закривши його за собою. Спалахнувши, полум'я майже вмить пригаснуло, наповнивши маленьке приміщення димом, готовим вибухнути.

Вибігши нагору, Агіас двома словами пояснив Дітару задумане, і вони приготувалися.

– Готуйтеся! – Вигукнув Дітар. – Вежа впаде і кожен з вас повинен буде групуватися і, падаючи завдати удару по ворогу.

Цигани слухали слова ченця і не розуміли, що він говорить правду. Такі божевільні ідеї ніколи не сприймалися серйозно. Вони не вміли так битися, як ченці, тому і не вірили, що зможуть це зробити зараз.

– Вам нічого боятися! – Заговорив Агіас, розуміючи хвилювання циганів. – Вежа вибухне і впаде, а самий кращий спосіб врятуватися – це стрибати. Падаючи, кожен зможе завдати лише одного удару ворогові. Виявившись внизу, не вступайте у бій, а просто тікайте до табору або на дерева. Ми візьмемо берсерків на себе і виграємо для вас час.

Берсерк завдав останнього удару і вибив двері. Великі дерев'яні двері відкрилися, майже згасла пожежа отримала нову порцію повітря, і вежа вибухнула. На щастя тих, що оборонялися, головна сила вибухової хвилі пішла через пролом, що утворився у дверях, зірвавши дерев'яні бруси і вбивши на місці ще трьох монстрів.

Агіас летів вниз між деревами разом з якимось циганом, потім вдарився спиною об дерево і пірнув у болото. Дітар, зробивши перекид, метнув кинджал у горло найближчого ворога та кинувся на допомогу другу. З іншого боку до них поспішали Есін і Надіша. Майже всім циганам – захисникам вежі вдалося врятуватися від ударів берсерків, що обрушилися на них.

За рахунок несподіваності, нападу циганам вдалося вразити двох – трьох берсерків списами. В залишків вежі зійшлися в смертельному бою відразу кілька загонів, що підбігли практично з різних боків: індуси, берсерки і ченці з циганами на чолі з Маркітаном.

Люди з двох сторін, важко дихаючи, опинилися одні навпроти інших, не наважуючись, напасти першими. Міха стояв, схрестивши руки на грудях. Перед ним лежало тіло берсерка. Барон покликав сина і запитав:

– Скільки їх ще там?

– Точно не знаю. Ми вбили майже двадцять берсерків і кілька десятків піхоти.

– А скількох втратили?

Маркітан принишкнув, підраховуючи в голові вбитих циганів.

– Не менше тридцяти наших братів.

Циганський Барон похитав головою. Втрати були відчутні.

– Що робитимемо далі? – Запитав його Маркітан.

– Воювати! – Впевнено відповів старий.

– Воїни! – Прокричав Маркітан. – Встати в три лінії і зімкнути щити. Ці індуси ще пошкодують, що з нами зв'язалися.

Цигани миттєво вишикувалися, і лише повторювали його наказ, немов шукали місце в першій лінії, щоб помститися ворогові за загиблих братів. А навпроти трьохсот легко одягнених та слабо озброєних воїнів спішилися і вишукувалися в бойовий порядок, десяток берсерків і, ще з півсотні піхотинців та щитоносців.

Глава 10

"Немає нічого гіршого за нерішучість. Навіть погане рішення краще, ніж сумніви або бездіяльність. Втрачений момент не повернеш". Заповідь Десята. Кодекс Братства тибетських ченців.

Дітар і Агіас пробиралися через ряди циганів. Вони шукали Маркітана і розштовхували чоловіків у різні боки, звільняючи собі шлях. Щільні ряди озброєних циганів розступалися перед ченцями. Маркітан виявився ближче, ніж думав Дітар.

– В нас великі втрати. – Відзвітував Маркітан, побачивши поряд з собою ченців.

– Тому пора закінчувати. – Сказав Дітар.

– Ми атакуватимемо? – Здивовано перепитав циган.

– Сьогодні в нас краще виходить оборонятися, чим нападати. – Лише відповів чернець.

Міланос не чекав такого результату, з подивом продовжував спостерігати, що відбувається замість його перемоги. Воєначальник, взяв в одну руку меч, а в іншу – бойовий топірець, повільно вийшов вперед. Його воїни: берсерки і індуси розступилися перед своїм командиром. Це означало одне – виклик на поєдинок циганського Барона. Кожен крок Міланоса був впевненіший за попередній.

Маркітан хоробро зробив крок на зустріч, але його зупинила важка рука батька.

– Тобі ще рано здійснювати такі вчинки.

– Але батько, – заперечив Маркітан. – Я готовий померти за своїх людей.

– В цьому я не сумніваюся, – сказав Барон. – Але і я готовий померти за свій народ. Така роль ватажка.

– Тоді, що я можу зробити?

– Живи! Твій