Чотири після півночі - Стівен Кінг
Сем знову розвернувся, щоб подивитися, що Люкі має на увазі. Жінка наблизилася, і це вже не була Наомі. Це була Арделія. На ній був тренч кольору зимової снігової хмари. Візок був повен не «Слім-Джимів», як сказав Люкі, а тисяч переплетених червоних лакричних паличок. Поки Сем дивився, Арделія схопила їх жменю й почала пхати до рота. Її зуби вже не були протезами; вони стали довгими й знебарвленими. Семові вони стали схожі на зуби вампіра, гострі й жахливо міцні. Скривившись, вона жувала солодощі, яких напхала повен рот. З тих солодощів бризнула яскрава кров, заляпавши рожеву хмару на західному небі й замурзавши підборіддя Арделії. Розкушені палички лакриці стрибали по зарослій землі, цвіркаючи кров’ю навсібіч.
Вона підняла руки, що перетворилися на гачкуваті пазури.
— Ти-и-и-и-и загуби-и-ив КНИЖКИ-И-И-И! — закричала вона Семові й кинулася на нього.
5
Задиханий Сем рвучко прокинувся. Він повністю стягнув простирадло і скрутився спітнілим клубком під зіжмаканою ковдрою в ногах ліжка. Крізь завішені вікна з вулиці пробивалися перші слабкі промені нового дня. Годинник на столику показував 05:53.
Сем устав із ліжка, відчувши, як охолоджує й освіжає його спітнілу шкіру повітря спальні, пішов до ванної й помочився. Його голова трохи боліла чи то від пізно випитого бренді, чи то від нічних кошмарів. Сем розчинив шафку з ліками, випив дві аспіринки, а тоді знову почовгав до ліжка. Розправив простирадло, відчуваючи залишки кошмару в кожній його вологій складці. Йому вже навряд чи вдалося б заснути — він це знав, — але принаймні він міг іще полежати, поки кошмар не розвіється.
Коли його голова торкнулася подушки, Сем раптом зрозумів щось іще, щось настільки ж неочікуване й несподіване, як і розуміння того, що жінка на плакаті Паскудного Дейва — його позаштатна секретарка. Це нове розуміння теж мало стосунок до Паскудного Дейва… і до Арделії Лорц.
«Це було вві сні, — подумав він. — Ось звідки я дізнався».
Сем заснув глибоким, здоровим сном. У тому сні він більше нічого не бачив і прокинувся майже об одинадцятій. Церковні дзвони скликали вірян на службу, і на вулиці стояв чудовий день. Вигляд сонячного проміння, що лилося на молоду траву, оживив Сема; він почувався майже як заново народжений.
Розділ 8. «Дім Ангола» (II)
1
Сем приготував собі пізній сніданок — апельсиновий сік, омлет із трьох яєць, щедро присипаний зеленою цибулею, багато міцної кави — і подумав про те, щоб знову податися до «Дому Ангола». Він і досі пам’ятав мить прозріння, яку пережив уночі під час короткого періоду не марення, і був абсолютно переконаний, що його здогад правильний, але він сумнівався, чи справді хоче й далі порпатися в цій божевільній справі.
У яскравому світлі весняного ранку страхи минулої ночі здавалися далекими й абсурдними, і Сем відчув сильне бажання — майже потребу — просто облишити ці хвилювання. Він подумав, що з ним щось трапилося — щось таке, чого не можна було раціонально пояснити. І питання тепер таке: «Ну то й що?»
Сем колись читав про привидів, передчуття й одержимість, але вони мало його цікавили. Він любив іноді подивитися містичний фільм, але не більше. Як людина практична, Сем не бачив корисного застосування паранормальних явищ… якщо вони справді існували. Він пережив… скажімо, подію, через брак кращого слова. Подія закінчилась. Чом би не облишити думки про неї?
Тому що вона попередила, що хоче отримати книжки завтра, — що ти на це скажеш?
Але її слова вже наче не мали над ним влади. Незважаючи на повідомлення, що вона залишила на автовідповідачеві, Сем уже не дуже й вірив в існування Арделії Лорц.
Та що його справді цікавило, то це власна реакція на те, що сталося. Він пригадав лекцію з біології в коледжі. Лектор почав із тези про те, що людське тіло має неймовірно ефективну систему для протидії нападам чужорідних організмів. Сем пам’ятав, що лектор говорив про це, бо страшні новини — рак, грип, хвороби, що передаються статевим шляхом, наприклад сифіліс, — заповнили всі заголовки газет, і люди були схильні вірити, що вони набагато вразливіші до цих хвороб, ніж насправді.
— Людське тіло, — розповідав тоді лектор, — має до своїх послуг власний загін «зелених беретів». Коли організм зазнає атаки ззовні, леді та джентльмени, відповідь цього загону є швидкою і нещадною. Вони не шкодують нікого. Без цієї армії натренованих убивць кожен із вас помер би зо двадцять разів іще протягом першого року життя.
Основною стратегією, яку організм використовував, щоб позбутися загарбників, була ізоляція. Нападників спершу оточували, відрізали від поживних речовин, що потрібні їм для життя, а тоді їх або з’їдали, або забивали, або заморювали голодом. Тепер Сем з’ясував — як йому здалося, — що, коли нападу зазнає розум, він використовує ту саму стратегію. Сем пам’ятав немало випадків, коли йому здавалося, що він застудився, але на ранок уже почувався чудово. Організм робив своє. Жорстока війна точилася навіть тоді, коли він спав, і загарбників вибивали до ноги… чи що там у мікробів є. Їх з’їдали, забивали або заморювали голодом.
Минулої ночі він пережив психічний відповідник прийдешньої застуди. Цього ранку агресора — загрозу його ясному, раціональному сприйняттю світу — було оточено. Відрізано від поживних речовин. Тепер час мав зробити своє. І якась частина Сема застерігала його, що, копирсаючись у цій справі далі, він тільки годуватиме ворога.
«То он як воно трапляється, — подумав він. — Ось чому світ не наповнений звістками про дивні випадки й непоясненні явища. Розум зазнає їх впливу… якийсь час відшукує рівновагу… а тоді б’є у відповідь».
Але ж це цікаво. Це незвично. І хіба не кажуть, що хоч допитливість і занапастила кота, але вдоволена цікавість повернула його назад?
«Хто? Хто так каже?»
Він не знав… але підозрював, що міг би з’ясувати. У місцевій бібліотеці. Сем легенько всміхнувся, коли ніс тарілки до раковини. Він зрозумів, що вже все вирішив: Сем спробує покопирсатися в цій божевільній справі ще трохи.
Трошечки.
2
Сем під’їхав до «Дому Ангола» десь о пів на першу. Він не надто здивувався, коли побачив на паркувальному майданчику біля нього старий синій «датсан» Наомі. Сем припаркувався за ним, вийшов із машини й піднявся хисткими сходами повз напис, що наказував йому викинути пляшку, якщо вона в нього є, до бочки для сміття. Він постукав, але ніхто не відповів. Сем штовхнув двері й побачив широкий коридор, позбавлений
