💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Бойовики » Чотири після півночі - Стівен Кінг

Чотири після півночі - Стівен Кінг

Читаємо онлайн Чотири після півночі - Стівен Кінг
class="p1">— Ага. — Вона мала чарівні карі очі, і зараз Сем бачив у них тінь занепокоєння. — Щось не так?

— Не знаю. — Сем знову глянув угору. Не зміг стриматися. — А ця підвісна стеля висіла весь час, відколи ти тут працюєш?

Вона простежила його погляд.

— Ну, — сказала вона, — я не знала, що вона так називається, але так, вона тут, відколи я прийшла.

— Просто мені здавалося, що тут у даху були вікна.

Синтія всміхнулася.

— Ну, все правильно. Їх же видно ззовні, якщо обійти будівлю збоку. І, звісно, їх видно з книгосховища, але там усе забито дошками. Тобто вікна забиті дошками — не книгосховище. Здається, так було багато років.

Багато років.

— І ти ніколи не чула про Арделію Лорц.

Вона похитала головою.

— Та ні. Вибачте.

— А про бібліотечну поліцію? — піддався пориву Сем.

Вона засміялася.

— Тільки від тітки. Вона казала, що бібліотечна поліція прийде по мене, якщо я не здаватиму книжки вчасно. Але то було ще в Провіденсі, штат Род-Айленд, коли я була маленькою. Дуже давно.

«Аякже, — подумав Сем. — Може, аж десять чи дванадцять років тому. Коли Землею ходили динозаври».

— Ну, — мовив він, — дякую за інформацію. Я не хотів вас лякати.

— Ви й не лякали.

— Та таки трохи злякав. Просто я на мить заплутався.

— То хто така Арделія Лорц? — спитав Том Стенфорд, повертаючись до них. — Ім’я мені здається знайомим, але цур мені, якщо я знаю чому.

— От і в мене таке. Не знаю чому, — сказав Сем.

— Ну, завтра ми зачинені, але містер Прайс буде тут у понеділок удень і ввечері, — сказав Том. — Можливо, він зможе що-небудь вам розповісти.

Сем кивнув.

— Гадаю, що прийду і спитаю його. А поки що ще раз дякую.

— На те ми тут і потрібні, — сказав Том. — Хотілося б, звісно, щоб ми могли допомогти вам більше, містере Піблз.

— Мені теж, — підтвердив Сем.

4

Усе було гаразд, аж поки Сем не повернувся до машини, але коли він відчиняв дверцята, усі м’язи в животі й ногах наче повимикалися. Йому довелося спертися рукою на дах машини, щоб не впасти, поки відчиняв дверцята. Він не стільки сів, скільки просто повалився за кермо, важко дихаючи й стривожено думаючи, чи не знепритомніє.

Що зі мною діється? Я наче персонаж тієї старої програми Рода Серлінґа[234].

Сьогодні до вашої уваги такий собі Сем Піблз, колишній житель Джанкшн-Сіті, який нині продає нерухомість і страхує життя… в «Присмерковій зоні».

Так, саме на це воно і скидалося. Дивитися по телевізору, як із людьми трапляються незбагненні пригоди, було цікаво. Сем помітив, що незбагненне втрачає більшу частину привабливості, якщо боротися з ним власноруч.

Він подивився через дорогу на бібліотеку, звідки виходили й куди заходили люди в м’якому світлі вуличних ліхтарів. Літня жінка з детективами йшла вулицею, вочевидь поспішаючи на партію в бридж. Сходами спускалося двійко дівчат, що балакали й сміялися, притиснувши книжки до розквітлих грудей. Усе здавалось абсолютно звичайним… бо таким воно й було. Незвичайною була та бібліотека, до якої він ходив тиждень тому. Сем гадав, що єдиною причиною, чому її дивацтва не вразили його навідліг, було те, що думки про кляту промову геть забили йому голову.

«Не думай про це, — наказав він собі, хоч і боявся, що це може бути один із тих випадків, коли розум просто відмовиться виконувати накази. — Зроби, як Скарлет О’Гара, і подумай про це завтра. Щойно зійде сонце, у твоїй голові теж розвидниться».

Сем увімкнув передачу й думав про це всю дорогу додому.

Розділ 7. Нічні страхіття

1

Перше, що він зробив після того, як увійшов додому, — перевірив автовідповідач. Його серце забилося трохи частіше, коли він побачив, що вогник «НЕПРОСУХАНІ ПОВІДОМЛЕННЯ» горить.

Це точно вона. Не знаю, хто вона така насправді, але щось мені каже, що вона не заспокоїться, поки я геть не очманію.

«То не слухай його», — подала голос інша частина його розуму, і тепер Сем так спантеличився, що не знав, розсудлива ця думка чи ні. Вона здавалася розсудливою, але водночас і трошки боягузливою. Він усвідомив, що стояв над телефоном геть спітнілий і гриз нігті, а ще тихо й нестямно бурчав.

«З четвертого класу прямісінько до палати навіжених, — подумав він. — Ну, нехай мені грець, якщо я піддамся, крихітко».

Він натиснув кнопку.

— Вітаю! — зазвучав грубий від віскі голос. — Містере Піблз, це Джозеф Рендовскі. Моє сценічне ім’я — Дивовижний Джо. Я просто хотів подякувати вам за те, що підмінили мене на тій зустрічі «Ківаніс»[235] чи що то було. Також хотів сказати, що мені вже набагато легше — я не зламав шию, як усі спершу подумали, а тільки її розтягнув. Я надішлю вам цілу купу квитків на виставу. Роздайте їх друзям. Бережіть себе. Ще раз дякую. До побачення.

Запис закінчився. Спалахнув вогник «УСІ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРОСЛУХАНО». Сем пирхнув, коли згадав свій нервовий напад — якщо Арделія Лорц хотіла, щоб він страхався кожної тіні, то вона домоглася свого. Сем натиснув кнопку «НАЗАД», і зненацька йому спало на думку ще дещо. Перемотувати плівку після прослуховування повідомлень стало в нього звичкою, але це означило, що старі повідомлення зникали під новими. Повідомлення Дивовижного Джо напевне записалося поверх повідомлення Арделії, яке вона залишила раніше. Він утратив єдиний доказ того, що ця жінка справді існує.

Але ж ні, він має ще дещо. Бібліотечний квиток. Сем стояв перед триклятим столом видачі й дивився, як вона виводила на ньому своє ім’я великими пишними літерами.

Сем витягнув гаманця і тричі перебрав його вміст, перш ніж визнати, що бібліотечний квиток теж зник. І Сем, здається, навіть знав, як це сталося. Він невиразно пригадав, як поклав його до кишеньки всередині обгортки «Улюблених віршів американців».

Щоб не загубити.

Чудово. Просто чудово.

Сем сів на канапу й приклав руку до лоба. Голова починала боліти.

2

П’ятнадцять хвилин по тому Сем розігрівав на плиті бляшанку супу, сподіваючись, що гаряча страва якось допоможе його голові, аж знову подумав про Наомі — Наомі, що так нагадувала жінку з плаката Паскудного Дейва. Питання, чи вела Наомі таємне життя під іменем Сара, поступилося місцем дечому, що здавалося зараз набагато важливішим: вона знала, хто така Арделія Лорц. Але її реакція на це ім’я… була трохи дивною, чи не так? Воно її спершу наче сполошило, а тоді Наомі почала зводити це на жарт, після чого подзвонив Берт Айверсон. Сем намагався заново прокрутити в голові всю розмову

Відгуки про книгу Чотири після півночі - Стівен Кінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: