Чотири після півночі - Стівен Кінг

Обкладинка вилетіла із Семових пальців, і він повільно пішов до машини. Він мав справу, і йому здалося доречним, що вона припала на пору вечері.

Бо, здається, Сем тепер мусив з’їсти пуд солі.

Розділ 6. Бібліотека (II)

1

На півдорозі до бібліотеки Семові раптом спало на думку дещо таке очевидне, що важко було уявити, як він раніше про це не подумав. Сем загубив пару бібліотечних книжок; він з’ясував, що їх знищено; йому треба за них заплатити.

І все.

Сем зрозумів, що Арделія Лорц досягла чималого успіху в тому, щоб він почувався чотирикласником. Коли дитина губить книжку — це кінець світу; вона безсило зіщулюється перед тінню бюрократії й чекає приходу бібліотечного полісмена. Але бібліотечної поліції не існує, і Сем, як дорослий, чудово про це знає. Існували тільки найняті містом працівники на зразок міс Лорц, яким іноді спадало на думку надміру роздуте уявлення про власне становище в загальній картині буття, а також платники податків на кшталт Сема, котрі інколи забували, що це собака має махати хвостом, а не навпаки.

«Я піду туди, вибачуся, а тоді попрошу надіслати мені чек за нові примірники, — подумав Сем. — І все. Кінець».

Усе було на диво просто.

І досі трохи хвилюючись і ніяковіючи (але набагато краще контролюючи цю бурю в склянці), Сем припаркувався через дорогу від бібліотеки. Обабіч головного входу горіли ліхтарі, кидаючи м’яке біле світло на сходи й гранітний фасад будівлі. Вечір надав їй добрішого й гостиннішого вигляду, якого так не вистачало під час його першої появи тут — а може, причина була в тому, що весна, якою ще й не пахло того похмурого березневого дня, коли Сем уперше зустрівся з драконом цієї печери, вже розправила крила. Загрозливе обличчя кам’яного робота зникло. Будівля знову стала громадською бібліотекою.

Сем уже почав вилазити з машини, а тоді зупинився. Зранку на нього вже зійшло одне одкровення; тепер його зненацька було обдаровано іншим.

Жінка на плакаті Паскудного Дейва, жінка з тарелею смаженої курятини. Та, котру Дейв назвав Сарою.

Та жінка здалася Семові знайомою, а тепер у його мозку замкнувся якийсь потаємний контур і він зрозумів, чому так подумав.

То була Наомі Гіґґінс.

2

Сем розминувся на сходах із двома підлітками в піджаках школи Джанкшн-Сіті й упіймав двері, поки ті не встигли причинитися. Він вступив до передпокою. Перше, що його вразило, це звук. Читальна зала за мармуровими сходами аж ніяк не була галасливою, але їй було далеко до того мовчазного провалля, що зустріло Сема в п’ятницю опівдні тиждень тому.

«Ну, сьогодні ж суботній вечір, — подумав він. — Діти, мабуть, готуються до четвертних іспитів».

Але чи стерпіла б Арделія Лорц таке щебетання, навіть і таке приглушене? Зі звуків, що долинали до Сема, виходило, що так, але на неї це було не схоже.

Друга дивна річ була пов’язана з тим мовчазним закликом на підставці.

ТИХО!

зникло. На його місці стояв портрет Томаса Джефферсона. Під ним містилася така цитата:

Я не можу жити без книжок.

Томас Джефферсон (у листі до Джона Адамса)

10 червня 1815 р.

Сем якусь хвильку вивчав напис, роздумуючи над тим, як сильно він змінював присмак у роті того, хто заходив до бібліотеки.

ТИХО!

викликало почуття тривоги й неспокою (а що робити тому, у кого, приміром, бурчав живіт, або тому, хто відчував наближення необов’язково нечутного нападу метеоризму?). З іншого боку,

Я не можу жити без книжок

викликало почуття насолоди й сподівання, яке відчувають голодні чоловіки чи жінки, коли, нарешті, подають страви.

Роздумуючи над тим, як багато змінюється через такі дрібнички, Сем увійшов до бібліотеки… й закляк на місці.

3

У головній залі стало набагато світліше, ніж було під час його перших відвідин, але це була лише одна з перемін. Драбини, що тягнулися вгору до верхніх полиць, котрі губилися в напівтемряві, тепер зникли. У них не було потреби, бо стеля тепер стала лише вісім чи дев’ять футів заввишки, а не тридцять чи сорок. Щоб дістати книжку з верхньої полиці, досить було взяти один зі стільців, що стояли тут усюди. Журнали, розкладені привабливим півколом, лежали на широкому столі біля столу видачі. Дубовий вішак, з якого вони звисали, наче шкури забитих тварин, тепер зник. Як і напис

ПОВЕРТАЙТЕ ЖУРНАЛИ НА МІСЦЕ!

Полиця з новинками залишилася на місці, але напис «ВИДАЮТЬСЯ НА 7 ДНІВ» змінився іншим — «ПРОЧИТАЙ БЕСТСЕЛЕР — ЦЕ ВЕСЕЛО!»

Люди — здебільшого молодь — ходили туди й сюди, тихенько балакаючи. Хтось хихотнув, легенько й не соромлячись.

Сем глянув на стелю, відчайдушно намагаючись зрозуміти, що тут, у біса, трапилося. Нахилені вікна в даху зникли. Верхня частина зали сховалася за сучасною підвісною стелею. Навислі над головою старомодні плафони поступилися місцем флуоресцентним панелям, вмонтованим у нову стелю.

Жінка, що йшла до столу видачі з оберемком детективів, простежила погляд Сема до стелі, не побачила там нічого незвичного, а тоді з цікавістю глянула на самого Сема. Один із хлопців, що сиділи за довгим столом справа від столика із журналами, штурхнув товариша ліктем і показав на Сема пальцем. Ще один постукав пальцем по скроні, і вони загиготіли.

Сем не помічав ані поглядів, ані насмішок. Він не усвідомлював, що просто стоїть на вході до головної зали й глипає на стелю з роззявленим ротом. Він не міг осягнути всі ці разючі зміни.

Ну гаразд, з минулого разу тут з’явилася підвісна стеля. То й що? Це ж, певно, економить тепло.

Так, але та Лорц нічого не казала про жодні зміни.

Ні, але чому вона мала щось йому розповідати? Сем же не був постійним відвідувачем, чи не так?

Але ж це мусило б її засмутити. Вона здалася мені твердолобою консерваторкою. Їй би це не сподобалося. Анітрохи.

Він мав рацію, але тут було щось інше, набагато бентежніше. Монтаж підвісної стелі — це масштабний проект. Сем не розумів, як можна було впоратися за якийсь тиждень. І як щодо тих високих полиць і книжок, що на них стояли? Куди поділися полиці? Куди зникли книжки?

На Сема вже дивилися й інші читачі; навіть помічники бібліотекаря зиркали на нього з іншого боку столу видачі. Приглушена жвава балаканина, що наповнювала простору залу, тепер майже вщухла.

Сем потер очі — справді потер очі — і