Пастка для Бродського - Джулія Ромуш
***************************************************************************
Я сиджу на дивані й спостерігаю за тим, як дві мої фурії збирають валізу.
На це шоу я можу дивитися вічно! Поки Олеся впихає свої речі, і біжить за новою партією, п'ятирічна Василіса викидає мамині речі, і пхає свої іграшки. Це відбувається вже добрих хвилин тридцять. Я сміюся від душі.
- Вадим, ну що, знову? - Ображено запитує Лисенятко і надумає свої прекрасні губки. - Ну ти ж тут сидиш, ну невже не можна придивитися за нею?
- Лисенятко, я не можу відмовити дочці в іграшках. - Ліниво посміхаюся я.
- Ну звичайно, ти ні в чому їй не можеш відмовити. Вадим, ти її балуєш. - Бурчить моя маленька.
- Я вас обох балую, можу собі дозволити.
- Тату, тату. - Біжить до мене Василіса і стрибає на ручки. Ох, моя красуня, моя маленька. Я знаю чому бурчить Олеся - вже другий рік прошу сина, а вона відмовляється, каже, що Василіса ще маленька і нам буде складно з двома дітьми.
Дивлюся як дочка вже верхи катається на собаці, як на конячці. Виявилася хороша собака, любить дочку більше, ніж нас з Олеською. Знову підіймаю очі на дружину і думаю, що мої здогади правдиві. Не дарма ж я вже як три місяці намагаюся все ж таки завести сина, хоч і не кажу своїй злючці про це.
- Чому ти так хитро посміхаєшся? - Цікавиться Лисенятко.
Я дістаю з-за дивана пакет, купив сьогодні тести на вагітність, хочу знати точно.
- Малюк, мені здається, нам потрібно дещо перевірити. - Даю Олесі пакет. Вона дивиться на тести й ... ніякої реакції? Вона тільки хитро посміхається.
- А я вже втомилася чекати, Бродський, коли ти, хитра морда, розкажеш мені про те, що ти намагаєшся зробити нишком. - От засранка, знала і мовчала. І віддає мені пакет назад, бачить мій нетямущий погляд.
- Я вже зробила, ще два тижні тому. - Встає та йде з кімнати. В якому це сенсі?
- І? - Кричу я.
- Я не скажу. - Кричить мені з кімнати. Це як так, не скажу???
- Олеся??? - Я вже кричу. Вона виглядає з кімнати й говорить.
- Цього разу дитину я назву сама!!! - Дивиться на мене, хитро посміхаючись.
Я щасливий, я найщасливіша людина на світі! Але хто ж знав, що коли жінка вагітна хлопчиком, що вона така вередлива? Я начебто як в армії відслужив - накази надходили постійно, вона завжди спостерігала чи правильно я роблю те або інше. Плакала разів по п'ять на день це точно. Навіть Василіса говорила їй, що плакати більше, ніж маленька дитина, просто непристойно, а Олеся починала плакати ще більше.
Влаштувала мені істерику, коли намагався відправити її на пологи трохи раніше. Так би мовити, нехай до палати звикне та й по всьому. Я пошкодував про це вже сто разів ... Вона збирала речі й кричала, що горда і незалежна жінка, яка гордо дійшла з валізою тільки до кухні та прилягла відпочити на диванчик.
А найголовніше, що цієї ж ночі у неї почалися перейми ... І на всі мої "я ж казав" вона кричала, що або я зараз закрию свій рот, або третього народжувати буду сам. Ну не жінка, а просто мрія, чесне слово! Загалом, я вистраждав свого Андрюху! Зате задоволений!
Тепер черга Аліни й Льохи. Час вже Ляльці окільцювати цього жеребця!!!
******************************************************************************
Мої любі, ну от і кінець цієї історії. Я дуже сподіваюся, що Вам сподобалося. Прошу Вас мене підтримати)) Ваші зірочки, коментарі, підписки на автора - це все мене мотивує на нові, ще більш емоційні історії)
*******************************************************************************
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно