Пастка для Бродського - Джулія Ромуш

В неділю вранці я вирішила повертатися в місто. Завтра на роботу, і Вадим повинен завтра вранці приїхати.  Я хотіла поїхати до нього додому, ключі він залишив мені на всякий випадок.  Сиділа в автобусі та посміхалася, я за ним скучила, виявилося тиждень це занадто багато часу без нього. Занадто для закоханої жінки.  Я вже була на вокзалі, вирішила взяти таксі. 

Заходячи в будинок, я трохи здивувалася, коли двері були не замкнені на замки. Можливо ми забули їх закрити?  Сигналізація була знята, я побачила розкиданий одяг біля сходів. 

Знаєте, що таке розчарування?  Як серце стискається в грудях до болю, що аж важко зробити крок?  Як в голові б'ють молоточки, і ти себе вмовляєш, що все це маячня?  Що цього не могло статися?  Ось і я зараз стою біля сходів і розумію, що дивлюся на розкиданий жіночий одяг, трохи повернувши голову, бачу на самих сходах ліфчик і труси.  Схоже, хтось грав в ігри, роздягаючись на ходу. 
 
Мої ноги прилипли до підлоги, як ніби їх залили цементом, в голові каша... Здається, що все це якийсь поганий сон, я зараз прокинуся і не буде нічого цього.  Але я починаю підійматися по сходинках, мені потрібно переконатися в тому, що все це плід моєї хворої уяви, що цього не могло статися. 

Я рахую сходинки, прям як у дитинстві, коли ворожиш на ромашці. Якщо буде не парне число пелюсток - значить тебе люблять, якщо парне — значить не люблять.  І ось я зараз як в дитинстві йду і рахую сходинки, повільно, боячись сама програти в цій безглуздій грі.  Число сходинок виявилося парне, і я нервово посміхнулася. 

Піднявши голову, я побачила відчинені двері в спальню Вадима.  Я повільно наближаюся, чую звуки, закриваю очі... Раптом все ж таки це сон? 

Розплющую очі й моє серце стискається так, що я мало не падаю на коліна... На його ліжку лежить Настя, гола Настя, і вона дивиться прямо мені в очі.  Мені здавалося, що минула ціла вічність поки я змогла хоч якось почати реагувати на те, що побачила.  На її губах грає та ж переможна посмішка, якою я їй посміхнулася в минулий раз. Мені важко дихати, серце калатає так, що зараз вистрибне з грудної клітини... 

- Дорогенька, а ти на довго?  - Ледачим тоном звертається вона до мене. 

- Що ти тут робиш?  - Я не впізнаю свій голос, він якийсь пониклий, ніби не мій. 

- А як ти думаєш, що може робити гола жінка в ліжку свого чоловіка?  - І дивиться мені в очі. Я бачу радість в її погляді, вона насолоджується тим, як повільно мене вбиває. 

- Я не розумію... - Я відчуваю, як сльози течуть по моїх щоках. 

- Ох, та вистачить  дорогенька, невже ти й справді думала, що у вас все серйозно?  - Вона робить здивоване обличчя. У мене немає сил відповідати, моє горло здавило... Я тримаюся за двері, бо, відпустивши їх, впаду на коліна і почну гірко ридати. Але вона й не чекає моєї реакції.  - Дитинко, давай я тобі дещо поясню. Ми з Вадимом посварилися, він вирішив трохи мене позлити та скористатися шансом сходити на ліво.  Ти — красива, хороша дівчинка, молоденька, можна сказати щось новеньке серед того що притерлося. Але ніхто ж не обіцяв на тобі одружуватися, адже так?  - Вона дивиться на мене зі співчуттям.  - Я пропонувала Вадиму секс утрьох, ти мені теж симпатична. Вадим говорив, що ти дуже винахідлива в ліжку.  - Вона уважно дивиться на мене.  - Ох, малятко, у тебе течуть сльози... Невже Вадим і правда не говорив тобі, що ми не розлучилися?  - Здивування в її очах.  - Ми з ним цілком серйозно обговорили ваш термін інтрижки, і він, як не сумно тобі це чути, закінчився.  Мені, звичайно, шкода, що він не попрощався з тобою по-джентльменськи ..., - Вона зітхає.  - Можу запропонувати тільки прощальну ніч. Так вже й бути, я звільню кімнату. Ну так що, дитинко?  - І дивиться на мене, реально чекає на відповідь. 

Це взагалі, що за чортівня???  Невже це правда?  Ось так? Невже жінка може говорити такі речі ось так просто? І може ділитися своїм чоловіком?  Господи, як же боляче... Як же хочеться закрити очі та опинитися в іншому місці. 

- Вадим поїхав за шампанським, а ти думай ..., - Вона спокійно проходить повз мене і направляється до ванної кімнати. 

Я швидко розвертаюся і біжу до сходів. Мої очі застеляють сльози, я чую, як схлипую...  Сльози вже заповнили всі очі. В кінці сходів я чіпляюся ногою і падаю униз, і ось я вже на колінах сиджу та ридаю... Порвала колготки, з колін тече кров...

Змушую себе встати. Я вибігаю на вулицю.  Телефон, Олеся, у тебе дзвонить телефон! Дістаю — це Вадим.Я стискаю телефон в руці та видаю крик, крик болю. Видихаю і беру трубку. Не даю йому сказати ні слова. 

- Я тебе ненавиджу!!!  Чуєш мене, Бродський?  Ти - сволота, скотина!!!  Ти мене знищив, розтоптав, вбив... Ти чудовисько!!!  - Кричу йому в телефон і відключаю його повністю.  Я намагаюся вдихнути в груди повітря, але у мене не виходить, в грудях жахливо боляче, я не можу, дихаю часто неначе задихаюся, але по-іншому не виходить. 

Бах ... і я стою на дорозі, чую звук гальм, струшую головою і бачу, що біля моїх ніг загальмувала машина.  В цю секунду приходить розчарування - я б хотіла, щоб машина не встигла пригальмувати...  З машини вибігає мужик і щось кричить, махає руками, потім бачить, що я не в тому стані, щоб щось йому пояснювати.  Запитує чи все зі мною добре, я відповідаю, що ні... Він запитує чи може він мене кудись відвезти, і я називаю адрес Алінки. 

Я сиджу в машині, мені стає тільки гірше, в голові проносяться спогади про Вадима. Кажуть, що коли вмираєш, перед очима проноситься все життя, а коли вмирає душа, проносяться всі спогади, які привели до цього бридкого моменту???  Мужик мені щось говорить, я насилу переводжу на нього свою увагу, виявляється, що ми приїхали.  Кажу йому дякую та вилажу з машини. 

Підходжу до під'їзду, він відкритий - вже добре.  Я не була впевнена, що Алінка вдома. Можливо вона була у Льохи, але єдина думка, яка мені спала на думку, коли мужик запитав куди мене відвезти, була про Алінку і я машинально назвала її адресу.