Пастка для Бродського - Джулія Ромуш
**********************************************************************************
Алінка зайшла у ванну хвилин через десять, коли я вже була уся мокра і трусилася від холоду. Вона швидко вимкнула воду, роздягнула мене та обмотавши у великий халат вивела в кімнату. Я не знаю скільки часу пройшло, на вулиці вже було темно. Я просто сиділа на дивані та дивилася в одну точку, тільки іноді кліпала. Просто намагалася уявити собі те, як тепер я буду жити... Як я буду жити, коли мене зрадила людина, якій я подарувала себе всю? Я віддала йому мою душу, а він на швидкості її переїхав? Від неї не залишилося нічого, тільки злість і ненависть...
Напевно, години через дві, я почула, як відкриваються вхідні двері, як Алінка біжить в коридор, чоловічі голоси.
- Я не знаю ... ні, вона не в порядку ... я її такою ще не бачила. Їй погано ...- Чую кроки. Хтось йде до мене в кімнату. У коридорі замикаються двері, значить хтось пішов на вулицю.
До кімнати заходить Вадим. Він дивиться на мене, але мені все одно, я не підіймаю на нього очей. Він голосно зітхає і сідає навпроти мене в крісло.
- Олеся, я ..., - він замовкає на секунду. - Я хочу тобі пояснити. Це не те, що ти ...
- Не потрібно! - Я різко перериваю його. - Я не хочу! Я побачила те, що побачила. Це все, Вадим... Сьогодні я померла, померла для тебе. Та Олеся, яка була в мені та любила тебе, вона залишилася там, біля твоєї спальні... Вона тихо вмирала з кожним словом тієї жінки. Ти розтоптав мене, знищив... Я більше ніколи не зможу так когось полюбити ..., - підіймаю на нього очі та зло посміхаюся. - Це боляче, надто боляче... Я більше цього не переживу...
Я перший раз бачу його таким - очі сумні, він чорніше хмари, виглядає так, як ніби не спав тиждень, дуже втомлений і нещасний.
- Знаєш, Олеся, я втомився, — він видихає. - Напевно, краще ось так. Я не буду нічого пояснювати. Ти повірила, не спробувавши розібратися. Мене не було в будинку і тебе це не збентежило. Скільки разів я доводив, що я з тобою? Скільки разів просив мені вірити? Немає довіри - немає кохання. Значить так повинно було статися. Це на краще, що зараз ... поки все ще не зайшло так далеко ... Пробач мені, Олеся ..., - він встає і тихо йде. І тільки коли закриваються вхідні двері, у мене починається нова хвиля болю...
Я кричу, мене кидає по ліжку, у мене істерика, в якій я вже нічого не контролюю... Бачу Аліну, вона плаче, намагається мене заспокоїти. Льоха... Він щось мені кричить, але я не чую ... Відчуваю укол у вену ... і поринаю в порожнечу ... тут добре ... не боляче... і я радію вже цьому...
***************************************************************************************
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
