Наперекір дружбі - Юліанна Бойлук

— А як? — відрізала вона. А я не знайшла відповіді. Оля всміхнулася. — Ось бачиш... Пробач, але я більше не хочу з тобою спілкуватися...

Вона швидко піднялася з крісла і впевнено покидала кав'ярню, а я дивилася їй вслід, абсолютно спантеличена й шокована.

Час враз припинив для мене існувати. Ніби оглушена вибухом, я сиділа в одній позі, дивлячись на стіну перед собою, а в пам'яті лунали слова, так палко кинуті мені подругою. Як же боляче я зробила їй, що довела до такого! Чому не помітила її почуттів до Жені? Була надто засліплена своїми...

З заціпеніння вивів гудок на телефоні. Інстаграм повідомляв про те, що за мною хотіла стежити якась Alino4ka95. Що? Хто така? Що їй від мене треба?

Вдихнула і видихнула. Треба заспокоїтися. Відволіктися. Зараз я краще подивлюся на фотки цієї Аліночки, аніж буду й далі тремтіти через раптову ненависть Олі, яку вона щедро вилила на мене.

Обличчя дівчини на фото з аватарки здалося знайомим, але вона там була в повний зріст, тож точно впізнати я не могла. Однак, вже перше фото відкрило мені персону цієї особи.

Серце пропустило удар.

На тій світлині вже знайома мені Аліна лежала в ліжку в обіймах Слави... Я впізнала б його на будь-якому знімку, навіть, коли обличчя частково не видно.

Може я й підступна, може граюся долями, але моя душа теж болить. Болить сильно. Надривисто. Цей біль вивертає нутрощі, кидає в мороз, змушує корчитися. Як погасити цей вогонь? Як змусити серце замовчати? Ні! Ні! Я проти! Я не хочу, щоб вони були разом! Так не має бути!

Я ревную... Однозначно точно, а це дуже руйнівне почуття. Воно з'їдає зсередини. Я не хотіла його відчувати, однак... Небеса, ну за що мені це? В чому я винна?