Наперекір дружбі - Юліанна Бойлук
Було неочікувано побачити такий подарунок: тут, так само як і в моєму подарунку три роки тому, схоже, була коробочка в коробочці. В першій було багато мішури і валентинка. Я відкрив валентинку.
Там було написано наступне: «Відкрив? То відкривай наступну ;)».
— Щось мені це нагадує, — я усміхнувся і відкрив наступну коробочку.
В ній знов була мішура і валентинка, однак тепер з іншим текстом.
— Залишилось ще дві, або три, ще не знаю, — прочитав я і подивився на Сашу.
— Відкривай-відкривай, — вона усміхнулась.
— Цікаво, що ж в останній, — усміхнувся, і відкрив наступну. Там знов була записочка. — Ти вже десь на пів шляху. — знов прочитав я.
Ще в двох коробочках були подібні написи і ось нарешті я дійшов до останньої. Відкрив і побачив останню валентинку поверх мішури.
— Сашо, Славо, ви там скоро? — почув голос сестри з першого поверху. Це нагадало мені моє освідчення Саші три роки тому.
— Скоро-скоро, — крикнув, і нарешті відкрив валентинку.
«Пошукай в своєму піджаку... Або в штанях»
— Що? — я приклав руку до кишеней на піджаку, але там нічого не було. Потім запустив руку в кишеню штанів і відчув там якийсь предмет. Дістав його і не міг повірити очам.
Дві смужки на маленькій смужечці... Це дійсно те, що я думаю?
Я подивився на Сашу з надією.
— Сашо, — я взяв її за руку, а іншу долоню поклав на її живіт. — Невже ти...
— Так, — вона усміхнулась. — Лікар теж підтвердив, була чотири дні тому.
— Я кохаю тебе, — прошепотів на вухо, а потім поцілував кохану, прикриваючи очі.
Намагався вкласти в цей поцілунок всі мої почуття. Мені здавалось, що вже не можливо бути щасливішим, ніж я став, коли ми одружились, але коли почув цю новину, то зрозумів, що можливо... Це дійсно можливо.
Цілуючи, обійняв Сашу за талію, щоб бути ще ближчим до неї.
Дивитись в один бік, рухатись в одному напрямку, підтримувати одне одного, і авжеж робити одне одного щасливими — отакі були наші плани до цього моменту. А тепер до них додався ще один пункт — зробити щасливою нашу ще ненароджену дитину.
— Славо, ну де ви? — знов почули ми з першого поверху.
— Треба, напевно, йти, — сказала Саша з легким сумом.
— Так, — я кивнув, цілуючи її в скроню. — Хоча я б хотів побути тут з тобою трохи довше.
— І я, — вона пригорнулась до мене.
— Але реальність так просто не відпустить, — я усміхнувся і встав з ліжка, простягнувши їй руку. — Підемо, Сашо...
— Так, — вона взяла мене за руку, підійнялась з ліжка і ми вийшли з кімнати, одразу ж почавши спускатись до наших рідних.
Здається, це початок нової сторінки нашого життя. Хвилюючий та відповідальний. Але я впевнений, що ми впораємось. Ми зробимо все для того, щоб і дитина, і ми самі були щасливі, я вірю в це.
Ось і завершення цієї історії. Щиро дякуємо всім, хто були з нами! З любов'ю ваші Юліанна та Влада!
Мирного неба над головою, наші дорогі читачі! Все буде Україна!
Кінець
З цією книгою читають Еротика 186802 Колишній Ульяна Соболева 555456 Сучасна проза 237321 Геніальна дурепа Інна Камікадз 411281 Романтична еротика 359875 Вільні стосунки з босом Ольга Вісмут 961377 Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно