Залежна психопатом - kxduarte

Ларія.

-Тут темно як в задниці. -зауважує Афіна, а я регочу.

Не розумію чому вона погодилась на це. Сьогодні її день народження. Я повинна була зробити їй найкраще свято, яке вона не забуде ніколи в житті.

-Навіть не думай. Для мене це краще за всі твої ідеї разом взяті. В мене ще все життя попереду, я ще відсвяткую свої наступні дні народження нормально.

Їй сімнадцять. Я не вірю, що ця дівчинка так швидко росте.

-Що ти взяла?

-Сукцинілхолін, здається так. Я прочитала, що він на якийсь час паралізує м'язові рефлекси.

-Фуеґо великий. Думаєш буде достатньо?

-Я взяла більшу дозу для нього. Не переймайся. Ти сильно хвилюєшся?

-Ні, -хоча я знаю, що Рафаель буде засмучений через мою дурість. -Нехай знають на що я можу піти.

Я витягую телефон сестри і пишу на номер Фуеґо, який в неї запрограмований.

Афіна: Ларії погано. Здається, що вона зараз помре.

Знаю, що за декілька хвилин він залетить в цю квартиру і буде гукати моє ім'я.
За підготовкою Афіна стає за дверима, щоб вколоти шприцом Фуеґо. Лієсса стоїть як вкопана на сходах. В її руках довга мотузка, якою ми прив'яжемо Ланса. Нехай же він простить нас за це, коли його сили повернуться до нього.

Двері.
Я махаю Лієссі рукою, щоб вона ховалась за сходовою, а Афіна тихо влаштовується на місці. Я ж роблю декілка кроків назад і біжу вже до нього тоді, коли він заходить до квартири.
Він має зляканий вигляд, тому я кричу його ім'я, щоб вся його увага трималась на мені, доки сестра не вколює голку в його плече.

Слава богам він не в формі, а просто в сорочці. Ланс спершу навіть не розуміє, але коли повертає голову до Афіни, його тіло похитується.
Він повільно спускається на землю. Мабуть в нього вже була подібна ситуація, тлму він сідає на землю до того, як м'язи повністю не реагують на його рух, щоб не впасти і не зламати собі чогось.

Його очі виржають повне здивування. Він не очікував такого від нас. Лієсса спускається вниз і він з останніх сил пробує піднятись, побачивши мотузку в її руках.
Вони піднімають його по обидва боки, садячи на крісло.
Я відкриваю штору, щоб в кімнаті стало світліше. Тепер все дуже добре видно. Афіна посміхається так, ніби вона садистка рівня Бог. Мабуть вона погодилась на це тільки через те, що зв'язаним буде Фуеґо. Хто ж знав, що сестра буде гіршою від мене.

-Вибач. -вимовляю і дивлюсь за тим, як дівчата прив'язують його до крісла з ручками. -Ти повинен мені розказати те, що я зараз спитаю.

Він хитає головою, ніби ні. Але в такому випадку я буду жорстокою.

Витягую з кишені його телефон. Фейс айді? Який це рік? Включаю і шукаю переписку з Рафаелем. Гортаю, все дурня. Вони не вміють нормально переписуватись?
Сестра заглядає в телефон, ніби переписка може більше сказати про Ланса.
В переписці немає нічого за останній тиждень, а все решта - якась незрозуміла мені фігня. Заходжу в телефон і там є номер Рафаеля. Записую його на руці.

-Який пароль для виходу до паркувальної?
-Я не скажу тобі цього. Рафаель мене вб'є.
-Якщо не скажеш, то вб'ю тебе вже я.
Він грубо видихає і Афіну трясе від цього. Трясе від збудження. Бідна моя дівчинка.
-Я скажу пароль, але ви мене відпустите.
-Через пів години. -відказую.
-Домовились.
Я записую пароль на іншій руці, бо телефон залишився в кімнаті.
-Де він?
-Палермо.
-Це правда?
-Клянусь Ла Стіддою.
-Ну дивись. Ти поклявся найдорожчим, що є в Рафаеля.

Видно, що сили повертаються до нього. Якщо він буде сильно старатись, то йому вдасться розірвати цю мотузку. Тоді першою дістане Афіна. Вона знала на що йшла, мила моя дівчинка.

-Діємо далі за планом. -Лієсса робить переляканий вираз обличчя і вибігає з квартири.

Ми нічого не чуємо, але коли вона не повертається за пів хвилини - розуміємо, що все вдалось. Я востаннє киваю в сторону задоволеної сестри і співчутливо махаю Фуеґо.
-Розв'яжеш його.
-Як і домовлялись. -вона підморгує мені і я виходжу в коридор, зачинивши за собою двері.

Не заходжу в ліфт, бо там охорона. Піднімаюсь сходами на поверх вище. Один з охоронців, який залишився там - щось перевіряє в телефоні, тому я тихо підкрадаюсь до дверей запасного виходу і прикладаю палець. Сенсор без всяких звуків спрацьовує. Двері відчиняються і я біжу сходами в самий низ. Задихаюсь від бігу, але не зупиняюсь. Рафаель мене вб'є. Розумію, що я ненормальна, але мені потрібно знати, що в нього за справи такі, чому він залишив мене тут без пояснень.

Я не думаю, що мені є місце в мафії, бо я знаю, що цим всім керують чоловіки, але нічого з собою не можу зробити. Мене тягне брати контроль Рафаеля ще й на себе. Якби він розумів це, нам обом було б легше. 
Біля виходу я зупиняюсь, щоб переписати код з руки на сенсор.

Помилка.

Вводжу ще раз, бо можливо натиснула не туди, але висвічується та сама помилка. Та якого біса?

Хтось біжить по сходах і я на мить затримую дихання, бо це мій кінець. Але це однозначно не біг величезного охоронця. Більше схоже на тупотіння моєї сестри. Вона визирає з-за перил, заледве віддихуючись і диктує мені якісь цифри. Я відразу розумію, клацаючи їх на екрані. Двері видають короткий звук відмикання і я штовхаю їх.

-Як ти дізналась правильний код?
-Я ж казала, що я маю чарівні сили. -вона лукаво посміхається і висовує язик. -Біжи, поки твій час не вийшов.
І я біжу на пошуки тієї машини, від якої в моїх руках зараз ключ.

Мене впіймали. Фаааак.

За декілька годин ночі, та майже весь день я зрозуміла, що геолокація мене не привезе до Палермо, навіть якщо я буду бити руками по керму. Нехай Рафаель вибачить мені, що я ще й цю машину подерла. 

Не треба було зупинятись на заправці, щоб поїсти. Три машини з чоловіками запхали мене до себе. Вони робили це акуратно, але якби на їх місці був Фуеґо - я б давно вже була втопленою в річці. Чесно кажучи, я не впевнена, чи ці люди справді від Бласхеса. Вони мовчать, ніби така справа є звичною для них.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍