Пастка для Бродського - Джулія Ромуш
*********************************************************
Невже злодії??? І що мені тепер робити? Як бути? А якщо мене зараз уб'ють? А якщо зґвалтують?
Мої ноги вже трусяться, я хапаю в руки швабру. Ні, ну а що? Все ж краще, ніж нічого.
Я повільно відкриваю двері, виглядаю, нікого не видно. На носочках проходжу в коридор, бачу чоловіче взуття, сумки. Роззувся? Акуратний грабіжник??? На біса йому сумки? У мене то і виносити нічого. У моїй голові майнула думка, що я вже десь бачила ці сумки, але я викидаю усі зайві думки з голови. Мені потрібно пройти в кімнату з якої було чутно звуки, і вдарити його по голові.
Господи, страшно то як, писець.Я видихаю, швидко забігаю в кімнату. Бачу стоїть до мене спиною чоловік і підбігши починаю бити його шваброю, при цьому кричу, як скажена. Чоловік починає бігати по кімнаті, я за ним і луплю його, луплю, потім він різко розвертається, і я бачу перед собою Антона.
- Що за нах ??? - Голосно кричу я.
- Ти що, зовсім вже з котушок злетіла? - Кричить мені у відповідь і сичить від ударів.
Я ще раз б'ю його шваброю сильно і по голові.
- Ти що тут забув, дебіл? - Я просто шокована від цього.
- Малюк, я скучив. - Цей придурок розводить свої руки та посміхається. Ні, ну точно дебіл. І чого він чекає? Що я в обійми йому кинуся?
Б'ю його шваброю по руках, він знову шипить.
- Швиденько взяв свою сумку і до біса пішов звідси! - От придурок! Чорт, треба було все ж таки поміняти замки, так і знала, що той комплект ключів залишився у нього.
- Малюк, ну заспокойся. Я до тебе прийшов, у мене тепер є робота! - Повідомляє мені це нещастя з такою переможною посмішкою на обличчі, начебто посада у нього повинна бути ну як мінімум охоронець президента. - Я тепер охоронець в "П'ятірочці". - Твою ж на ліво, і ти жила з цим ... з "П'ятірочки"?
- Слухай ти, давай накивай п'ятами та Арівідерчі!
- Олеся, але я ж знайшов роботу. Малюк, тепер все буде по-іншому, у нас тепер і знижка на продукти буде тридцять відсотків, заживемо! - Ну прям чоловік моєї мрії, ні дати, ні взяти.Ну що, хоч з голоду не помру і то щастя!
- Так все, давай, на вихід, місце зайнято.
- В якому сенсі? Ти що собі мужика собі знайшла??? - Його обличчя кривиться, наче він лимон з'їв.
- Що? Ти взагалі берега сплутав? - Я вже зла не на жарт.
- Ти що, блять, мені зраджувала? - Ні, ну не дебіл?
- Ти недоумок? Ми вже пів року як не разом!
- І що?Так швидко зрадила наше кохання?
- Ой все ... давай, вали!
І тут просто сцена з якоїсь тупої комедії - Антон розвертається і починає лізти до мене з поцілунками, я намагаюся вивернутися, і в цю секунду у квартиру залітають Алінка, Льоха і Вадим... Антон вже встиг придавити мене до стіни, і намагається цілувати мою шию, але оскільки я долонею намагаюся його відштовхнути, він дотягується до моєї шиї язиком.
- Олеся! Це що таке??? - Я чую рик Вадима.
Я нарешті спромоглася відштовхнути від себе Антона. Він обертається, щоб оцінити нових гостей, видає:
- Це що, у тебе два мужики та баба??? - І дивиться на мене.
- Що??? Та пішов ти! - І я даю йому дзвінкого ляпаса.
- Це хто? - Запитує Вадим.
Але я не встигаю і рот розкрити, як чую:
- Мужик, тобі щось потрібно??? Це моя жінка! Давай, вали звідси!
Я нервово сміюся. Вадим спочатку оцінює поглядом суперника, бачу насмішку в його очах, потім повертається до мене і підіймає одну брову, чекає пояснень.
- Це мій колишній. Виявилося, він забрав з собою комплект ключів, коли я його вигнала.
- Олеся, ти про що? У нас була маленька сварка. - Каже це так, як ніби ми посварилися три дні тому.
- Ну ти реально дебіл? Ми пів року як розлучилися! Чому ти приперся?
- До тебе. - Жалісливо так говорить.
Ооо, бачу, що Вадиму все це не подобається, він у два кроки виявляється біля нас.
- Так, пішли поговоримо нещастя, а ти одягнися!!! - Дивиться у мій бік.
І за шкірку виносить Антона з кімнати, в іншу руку чіпляє його сумки та черевики, і чую, як закриваються вхідні двері.
- Леська, мила, ну ти як? - Алінка вже біля мене.- Він з тобою нічого не зробив?
- Ні, це я його шваброю била, думала, що злодії.
Чую, як Льоха починає дико іржати, а я підтискаю ображено губи.
- Сука, ну - це писець, ну ви нас точно в могилу заженете. - І вже виходячи на кухню чую його бубоніння.- Блять, жили ж собі спокійно... Ну все, тепер спокійного життя не жди, ці дві таке чудять, тільки встигай бігати.
Я дивлюся на Алінку, а та сидить уже вся червона, ображена. Я вигинаю брову і чекаю відповіді.
- Чорт, розумієш, я в такому будинку, як у нього, ніколи в житті ніколи не була. Виходжу вранці на кухню, а там якась баба стоїть, ну я і подумала, що у нього гарем... Розлютилася, схопила перший рушник і почала її бити. Вона почала від мене тікати на вулицю, а я за нею, а там яму для басейну почали рити, тож я не побачила і в ту яму впала. Хто ж знав, що та баба домробітниця?
Я вже просто валяюсь по підлозі від сміху, уявляю собі цю картину.
- До речі, а жінці цій сорок п'ять років. — Це я вже чую Льоху. - І ми її ще сорок хвилин краплями для серця відпоювали!!!
- Але я ж вже вибачилася!!! - Ображено каже Аліна.
