Пастка для Бродського - Джулія Ромуш

  - Ти жорстокий зі мною! Ти сам прийняв це рішення, ти навіть не запитав моєї думки! 

 - Тому що твоя думка нічого не змінить! 

  - А я не хочу від тебе відмовлятися!  Я будувала  плани пов'язані з тобою!  Ти мій чоловік!  - Сльози течуть по її обличчю. 

- Значить тобі доведеться перебудувати свої плани під когось іншого! 

  - Вадим, але ж вона ще зовсім юна для серйозних стосунків!  Невже тобі подобається грати в ці ігри?  Вона явно дала тобі сьогодні зрозуміти, що не дуже-то і переживає, що ти про неї думаєш, коли обіймалася з тим хлопцем!  - Вона чекає, що цей аргумент все переграє. 

  - Я не збираюся обговорювати з тобою всі ці теми!  Зараз ми говоримо про нас!  - У неї запалюються очі надією. - Точніше про те, що нас більше немає, тепер є тільки ти і я.  Я впевнений, що знайдеться чоловік, який оцінить тебе, твою любов і він буде гідний тебе. Я не гідний.

Вона намагається обійняти мене за шию і поцілувати. Я трохи кривлюся, не люблю ці сцени.  Жінка повинна себе поважати  та з гордо піднятою головою виходити з будь-якої ситуації.  Я різко скидаю її руки з себе, вона щось кричить мені у відповідь, але я її вже не чую, виходжу на вулицю та вдихаю холодне повітря.  Я занадто старий для цього лайна!