Наперекір дружбі - Юліанна Бойлук

Коли Аліна підійшла і сіла мені на руки, мені в голову прийшла одна ідея... Щоб не псувати їй свято, я вирішив прикрити очі і уявити, що цілую Сашу, уявити, що це поцілунок, якого я дійсно жадав.

Пригорнувши дівчину до себе, я торкнувся губами її губ і спробував вкласти в поцілунок те, що відчував до своєї подруги, яка зараз, напевно, зустрічалась з тим, кого так кохала...

Радісні верески дівчат з роботи привели мене до тями і я нарешті відірвався від чужих губ, згадуючи, що все ж цілую не мою Сашу.

— Брате, це було дуже гаряче!

— Вау, круто, що я це загадала!...

Аліна ж сиділа мовчки і усміхалась, трохи почервонівши. Але ж це просто гра, вона не має так реагувати.

Цікаво, а якби це побачила Саша?... Вона б хоч трохи приревнувала?

За цими роздумами я й не помітив, як пройшло кілька хвилин і знову настала моя черга.

— Славо, правда або дія? — запитав мене Макс.

Я не хотів, щоб мене знов змусили цілуватись з Аліною, тому вирішив наостанок обрати правду.

— Нехай буде правда.

— У тебе є дівчина?

— Нема, — легко відповів я, полегшено зітхнувши, а потім встав з килима. — Народ, мені було дуже весело, я радий, що прийшов сюди, але завтра у мене відрядження, мені треба додому.

— Я проведу тебе! — сказала Аліна, теж підскочивши.

— Та не треба, я сам, — я пішов до дверей.

— Треба, — вперто сказала дівчина, попрямувавши за мною до коридору.

Коли я взувся і вдягнувся, вона подивилася на мене і, перш ніж я встиг щось сказати, чмокнула мене в губи.

— Буду чекати, коли ти повернешся з відрядження...

— Аліно, я...

— Я знаю, що ти не закоханий в мене, — перервала вона мене. — Однак я не збираюсь здаватись. Тим паче ти сам сказав, що у тебе нікого нема.

Я вже відкрив рота, щоб щось сказати, але так і не знав що. Розповідати тут і зараз про мої почуття до Саші було явно недоречно. Та й взагалі, Аліна просто випила трохи більше, ніж потрібно, і тому поводиться так. Наступного тижня все буде, як раніше....

— Бувай, Аліно, ще раз з днем народження, — сказав я і покинув її дім...