Наперекір дружбі - Юліанна Бойлук

— Добре, — я кивнув.

— А сьогодні перевір наявність усіх супровідних документів, і якщо що заходь до мене, я все підпишу, добре?

— Так, я зрозумів.

Головний інженер кивнув і пішов до свого кабінету, а я сів за ноут і почав перевіряти наявність документації.

Виявилось, що креслення не підписане ще двома відділами. Я не став турбувати начальника і сам пройшовся до заступника по комерції та головного бухгалтера і тільки потім пішов до головного інженера.

Біганина з документацією зайняла доволі багато часу і вже коли я приніс документ начальнику, то він попросив мене почекати на нього в приймальній, там, де сидить його секретарка, Аліна. Аліна завжди була привітною до мене і любила поговорити. Сьогоднішній день не став виключенням.

— Славо, ти так скоро мою посаду займеш, — вона усміхнулась. — Так багато бігати туди-сюди по відділах. Мені вже починати переживати?

— Не розумію, як ти витримуєш це, — чесно сказав я, усміхнувшись. — Треба мати залізні нерви, щоб не з’їхати з глузду з цими паперами. Але треба підписати все сьогодні, бо завтра вже вихідний, а в понеділок мені вже треба бути у Львові.

— Просто треба вміти розслаблятись, — вона ледь помітно облизнула пухкі червоні губи. — До речі, що ти робиш на цих вихідних?

— Не знаю, буду готуватись до відрядження, — я знизав плечима.

— У мене День народження в суботу, — вона усміхнулась. — Хотіла тебе запросити. Будуть й інші хлопці-конструктори, обіцяй, що прийдеш! Відмови не приймаються, у мене ж День народження!

— Насправді, не знаю, як там буде...

— Ну, будь ласка, Славо, — вона подивилась на мене очима кота зі Шрека.

Напевно, в неї не було справжніх друзів і їй реально було ні з ким святкувати, раз вона запрошує конструкторів. Ладно, треба напевно піти і підтримати її.

— Добре, — я усміхнувся. — Але я не зможу гуляти всю ніч, сама розумієш.

— Авжеж! Клас! Я пришлю адресу в наш загальний чат!

Саме в цей момент мене нарешті покликали... Робочий день практично скінчився.