На уламках щастя - Дана Лонг
Андрій.
Я закінчую якомога швидше всі важливі справи на роботі та поспішаю додому, до Віри. Цілий день мої думки зайняті тільки нею. Скоріше б опинитися вдома та стиснути її в обіймах.
Я дуже швидко добираюся до будинку. Піднявшись на свій поверх, вмить опиняюся у квартирі.
– Віра! Де ти, люба? – кличу її, в передчутті поцілунку.
У квартирі дуже тихо, що трохи насторожує мене. У кухні на столі стоїть тарілка з пирогом, поруч лежать продукти і спеції, але Віри ніде немає. Усередині наростає тривога.
– Віра! – обійшовши всю квартиру, переконуюся, що її тут немає.
«Куди ж ти поділася, кохана?».
Раптово мені спадає на думку ідея. Спустившись униз, я прямую до охорони, яка стежить за порядком і не пускає чужинців на територію комплексу.
– Добрий вечір. Чим я можу Вам допомогти? – цікавиться в мене один із працівників охорони.
– Здрастуйте. Скажіть, Ви бачили цю молоду дівчину? – я простягаю йому свій телефон, на екрані якого відображається наша з Вірою спільна фотографія.
Чоловік уважно розглядає її і ствердно киває.
– Так, я її пам'ятаю, бачив сьогодні.
– Ви про щось говорили?
– Ні, вона ввічливо привіталася, я відповів їй, ось і все.
«Віра... і навіщо ти тільки залишила квартиру? Де мені тепер шукати тебе?».
– Вибачте, а я можу подивитися відео з камер спостереження?
Я бачу, як вагається охоронець, явно не маючи особливого бажання надавати мені доступ до відео.
– Будь ласка, це дуже важливо.
– Гаразд.
Через півгодини на екрані я бачу Віру. Вона виходить із будівлі і повертає в бік, де розташовується крамниця. Я впевнений, що вона прямувала саме туди, оскільки сьогодні мені приходила смс про оплату покупок із цього магазину.
– Зараз трохи промотаємо вперед, можливо, Ваша дівчина поверталася додому.
– Добре, – киваю у відповідь, а всередині все стискається від хвилювання.
Дійсно, через якийсь час, я знову бачу Віру, яка йде в бік будинку з пакетом у руці. Раптово біля неї зупиняється незнайома машина, з якої вибігають два чоловіка. Вони хапають мою Віру і силоміць заштовхують у машину.
Хвиля люті піднімається всередині мене. Виникає непереборне бажання розірвати їх зубами за те, що посміли торкнутися моєї жінки.
– Ого! Та це ж справжнісіньке викрадення, – вигукує охоронець.
– Можливо, варто викликати поліцію? – втручається другий.
– Є можливість розглянути номери на машині? – я сканую поглядом монітор, намагаючись знайти хоч якусь зачіпку, яка допоможе мені в пошуках Віри.
– На жаль,... машина стоїть у сліпій зоні, і ми можемо бачити тільки це – розводить руками охоронець.
– То як щодо поліції? – не вгамовується другий охоронець.
– Вони нічим не допоможуть. Облич викрадачів не видно, як і номера машини. У нас немає нічого, за що можна зачепитися, – від злості я вдаряю кулаком по столу.
Я не знаю, хто викрав мою Віру, але інтуїція підказує, що без її колишнього чоловіка тут не обійшлося.
– Можу я попросити Вас скинути мені це відео? – здається, доведеться знову звертатися по допомогу до старого знайомого.
– Я, начебто, не маю права поширювати такого роду інформацію. За інструкцією... – починає виправдовуватися охоронець.
– Ви не розумієте, що сталося? Викрали жінку. Мою жінку! І невідомо де вона і що з нею, а Ви мені тут розповідаєте про якісь інструкції, – я знаходжуся на межі, ще трохи і вибухну.
– Дай ти йому вже це відео. Дівчину ж рятувати потрібно. Хоча я все ж таки викликав би поліцію, – вступає в нашу суперечку другий охоронець.
Після недовгих роздумів той погоджується.
– Добре, я допоможу. Тільки не підставляйте мене, інакше я втрачу роботу, а мені сім'ю годувати треба.
– За це не хвилюйтеся, – заспокоюю його.
Я піднімаюся до себе у квартиру й одразу набираю свого знайомого.
– Я слухаю.
– Привіт. Мені потрібна твоя допомога.
– Андрію, я вже казав тобі, що не займаюся більше цим, – у слухавці чується втомлений зітхання.
– Віру викрали! – я зриваюся на крик.
– Тобто викрали? Знаєш хто? – пожвавлюється співрозмовник.
– Вона була на вулиці біля мого будинку, коли раптом під’їхала незнайома машина, і її затягли всередину. У мене є відео, ось тільки на ньому не видно ні облич викрадачів, ні номера машини. Підозрюю її колишнього чоловіка.
– От виродок. Добре, я зараз закінчу свої справи і за годину під'їду до тебе.
– Дякую, я в боргу не залишуся.
– Не треба, Андрію. Я не заради грошей. Все, до зустрічі, – він першим кладе слухавку.