На уламках щастя - Дана Лонг

Андрій.

Я закінчую якомога швидше всі важливі справи на роботі та поспішаю додому, до Віри. Цілий день мої думки зайняті тільки нею. Скоріше б опинитися вдома та стиснути її в обіймах.

Я дуже швидко добираюся до будинку. Піднявшись на свій поверх, вмить опиняюся у квартирі.

– Віра! Де ти, люба? – кличу її, в передчутті поцілунку.

У квартирі дуже тихо, що трохи насторожує мене. У кухні на столі стоїть тарілка з пирогом, поруч лежать продукти і спеції, але Віри ніде немає. Усередині наростає тривога.

– Віра! – обійшовши всю квартиру, переконуюся, що її тут немає.

«Куди ж ти поділася, кохана?».

Раптово мені спадає на думку ідея. Спустившись униз, я прямую до охорони, яка стежить за порядком і не пускає чужинців на територію комплексу.

– Добрий вечір. Чим я можу Вам допомогти? – цікавиться в мене один із працівників охорони.

– Здрастуйте. Скажіть, Ви бачили цю молоду дівчину? – я простягаю йому свій телефон, на екрані якого відображається наша з Вірою спільна фотографія.

Чоловік уважно розглядає її і ствердно киває.

– Так, я її пам'ятаю, бачив сьогодні.

– Ви про щось говорили?

– Ні, вона ввічливо привіталася, я відповів їй, ось і все.

«Віра... і навіщо ти тільки залишила квартиру? Де мені тепер шукати тебе?».

– Вибачте, а я можу подивитися відео з камер спостереження?

Я бачу, як вагається охоронець, явно не маючи особливого бажання надавати мені доступ до відео.

– Будь ласка, це дуже важливо.

– Гаразд.

Через півгодини на екрані я бачу Віру. Вона виходить із будівлі і повертає в бік, де розташовується крамниця. Я впевнений, що вона прямувала саме туди, оскільки сьогодні мені приходила смс про оплату покупок із цього магазину.

– Зараз трохи промотаємо вперед, можливо, Ваша дівчина поверталася додому.

– Добре, – киваю у відповідь, а всередині все стискається від хвилювання.

Дійсно, через якийсь час, я знову бачу Віру, яка йде в бік будинку з пакетом у руці. Раптово біля неї зупиняється незнайома машина, з якої вибігають два чоловіка. Вони хапають мою Віру і силоміць заштовхують у машину.

Хвиля люті піднімається всередині мене. Виникає непереборне бажання розірвати їх зубами за те, що посміли торкнутися моєї жінки.

– Ого! Та це ж справжнісіньке викрадення, – вигукує охоронець.

– Можливо, варто викликати поліцію? – втручається другий.

– Є можливість розглянути номери на машині? – я сканую поглядом монітор, намагаючись знайти хоч якусь зачіпку, яка допоможе мені в пошуках Віри.

– На жаль,... машина стоїть у сліпій зоні, і ми можемо бачити тільки це – розводить руками охоронець.

– То як щодо поліції? – не вгамовується другий охоронець.

– Вони нічим не допоможуть. Облич викрадачів не видно, як і номера машини. У нас немає нічого, за що можна зачепитися, – від злості я вдаряю кулаком по столу.

Я не знаю, хто викрав мою Віру, але інтуїція підказує, що без її колишнього чоловіка тут не обійшлося.

– Можу я попросити Вас скинути мені це відео? – здається, доведеться знову звертатися по допомогу до старого знайомого.

– Я, начебто, не маю права поширювати такого роду інформацію. За інструкцією... – починає виправдовуватися охоронець.

– Ви не розумієте, що сталося? Викрали жінку. Мою жінку! І невідомо де вона і що з нею, а Ви мені тут розповідаєте про якісь інструкції, – я знаходжуся на межі, ще трохи і вибухну.

– Дай ти йому вже це відео. Дівчину ж рятувати потрібно. Хоча я все ж таки викликав би поліцію, – вступає в нашу суперечку другий охоронець.

Після недовгих роздумів той погоджується.

– Добре, я допоможу. Тільки не підставляйте мене, інакше я втрачу роботу, а мені сім'ю годувати треба.

– За це не хвилюйтеся, – заспокоюю його.

Я піднімаюся до себе у квартиру й одразу набираю свого знайомого.

– Я слухаю.

– Привіт. Мені потрібна твоя допомога.

– Андрію, я вже казав тобі, що не займаюся більше цим, – у слухавці чується втомлений зітхання.

– Віру викрали! – я зриваюся на крик.

– Тобто викрали? Знаєш хто? – пожвавлюється співрозмовник.

– Вона була на вулиці біля мого будинку, коли раптом під’їхала незнайома машина, і її затягли всередину. У мене є відео, ось тільки на ньому не видно ні облич викрадачів, ні номера машини. Підозрюю її колишнього чоловіка.

– От виродок. Добре, я зараз закінчу свої справи і за годину під'їду до тебе.

– Дякую, я в боргу не залишуся.

– Не треба, Андрію. Я не заради грошей. Все, до зустрічі, – він першим кладе слухавку.