За межами кохання - Тетяна Калинова
Якби ж я тільки знала, що це лише початок... Що самим невдоволенням , цей псих не обмежиться...
Після того , як Кевін пішов, мама показала мені мою кімнату. Все було б просто прекрасно, але є одне але, через стінку зі мною , живе ненормальний псих. Моя кімната дуже простора і гарна. Вікна виходять на задній двір , де знаходиться величезний басейн.
- Круто! Круто! Круто! - кричу і виходжу на балкон. Яка тут краса. Оглянувши свою кімнату, починаю розкладати одяг по шафках, терпіти не можу, коли все розкидане і не можеш нічого знайти.
На вечерю Кевін не спустився , ми вечеряли втрьох, я , мама і Браян. Виявляється , готують і прибирають в цьому будинку, спеціально найняті люди. Не знаю , як мама з цим змирилась , вона ж в мене обожнює кухню , обожнює щось готувати , але мабуть у неї просто не було вибору. Її ніхто не запитував. А як на мене, це правильно , жінка - це жінка , а не куховарка. Щось іноді приготувати для коханого , щоб зробити приємно це так, а от цілими днями стояти біля плити , це вже вибачте...
Коли я зайшла на кухню і побачила накритий стіл, я розгубилась, спочатку подумала, що ми чекаємо гостей . Та виявилось, це звичайна справа, вони так вечеряють завжди. Від різноманітності страв стіл ламався... Коротше чим далі , тим в більшому я шоці від життя , яке тепер мене чекає. Через три дні , Браян відвезе мене до універу. Хоч я трішки нервую , але дочекатись не можу. Та є дещо , що мене турбує не на жарт ... Браян сказав , що до універу ми будемо їздити разом з Кевіном , на його автомобілі. А це вже не дуже добре , ще десь по дорозі до універу , в лісі закопає і скаже що так було... Хоча, можливо я просто накручую себе, через таку бурхливу нашу першу зустріч, а насправді я й сама не знаю, як би я відреагувала на його місці. Думаю Брайан зробив невірно, що не розповів синові, про мій приїзд. Мабуть я б теж психувала .
Наступного ранку, щойно прокинувшись йду оглядати будинок і його територію, тому що вчора бачила мало. Тут дуже гарно і просторо . А всі речі здаються настільки дорогими і ексклюзивними, що страшно до чогось торкнутись і випадково зіпсувати.
Виходжу на вулицю , на задній двір і охаю від краси . З вікна я вже бачила і басейн і квіти і альтанку, але йду сюди вперше. Дуже хочу поплавати , але мабуть це буде нахабно з моєї сторони, начебто щойно приїхала а вже відчуваю себе, як вдома . Нічого з цим трішки зачекаємо, а от квіточку в свою кімнату дуже хочу . Теж не буду нахабніти і рвати букет , як завжди робила вдома, лише одну квіточку , одну трояндочку , поставлю в своїй кімнаті і буду милуватись. Не думаю , що це велика проблема. Але, як я помилялась... Обережно, щоб не вколотись об великі і гострі колючки, ламаю стовбур як на мене найкращої квітки і підіймаю її до обличчя що понюхати. Втягуючи в себе аромат троянди, прикриваю очі і посміхаюсь.
- Якого біса! - підскакую від крику, який мене злякав. До мене швидким кроком наближається Кевін . - Якого біса ти робиш? Хто дозволив тобі рвати квіти ? Чи не надто швидко , ти відчула , що маєш тут якісь права? Ви дуже скоро звалите звідси. Чи ти думаєш , що твоя матір перша , кого тато привів в дім... Ви так само як і попередні його шмари, скоро заберетесь з нашого дому ні з чим. Повір. Краще забирайтесь самі. І чим швидше тим краще. Поки я ще добрий. - Добрий? Цікаво який він коли поганий... Яке він має право , так зі мною розмовляти?
- Ти що не бачиш, що наші батьки щасливі разом? Я не буду втручатись і тобі не раджу. - Кевін підходить ближче і дивлячись мені в очі, накриває мою долоню , яка тримає троянду, своєю рукою.
- Будеш. - гарчить . - Інакше пошкодуєш.
Наче в казці "Красуня і чудовисько" , пекло через довбану троянду. Та це на жаль не казка, це дійсність . Реальне лише чудовисько , яке здається зараз мене роздере. Він примружившись дивиться мені в очі і стиснувши щелепи , починає сильно стискати мою руку , яка тримає троянду. Відчуваю, як колючки врізаються в шкіру , як проколюють її , мені страшенно боляче, але я не показую цього. Так само як і він , дивлюсь йому в очі, в цю чорноту, в якій можна зникнути назавжди . Відчуваю як по зап'ясті тече тепла струйка моєї крові , але продовжую дивитись в його очі , не відводячи погляду.
